Під такою назвою працює на території села Високі Байраки мініферма сім’ї Бадалович. Тут розводять корів та кіз, виробляють якісне молоко та м’ясо, вирощують екологічно чисті овочі. Нещодавно ми побували там і поспілкувалися з господинею.
– Пані Анно, хто ви за фахом? Де працювали до того, як стали фермерувати?
– Я закінчила МАУП. За фахом економіст. Кілька місяців працювала у банку. Зрозуміла, що це не моє. Потім трохи займалася перекуповуванням. Але хотілося мати щось своє. Ми з чоловіком вирішили купити хату у селі та завели своє господарство. Півтора року живемо у Байраках. А до цього жили у селі Дар’ївка Кіровоградського району.
– То вам батьки порадили створити ферму?
– Ні, у мене є свобода вибору. Слава Богу, мені з батьками поталанило. Вони, звісно, підтримують, але далі цього не йде.
– Розкажіть, будь ласка, з чого починалося ваше господарство?
– Ми почали фермерувати ще у Дар’ївці. Торгували коров’ячим молоком та овочами. Спочатку в малих обсягах. А коли народилася Ніночка, у неї виявили алергію на коров’яче молоко. Ми купували для неї козине і скоро зрозуміли, що його не завжди і знайдеш, особливо взимку. Тому вирішили придбати у господарство п’ять кіз. Знаючи, що таких дітей нині багато, що є реальна потреба у козиному молоці, ми поставили цю справу на потік.
– А скільки маєте землі для ведення господарства?
– Маємо п’ятдесят соток орної землі та двір займає приблизно двадцять. Ви ж знаєте, із землею нині дуже сутужно. Отримати десь хоч клаптик просто нереально, бо на першому плані брат, сват, кум. Тому й переїхали у Високі Байраки.
– Щоб створити мініферму, ви готували якийсь бізнес-план чи проєкт?
– Оформлення усіх документів взяла на себе моя мама.
– А хто ваш чоловік?
– Віталій у мене водій за фахом. Він взяв на себе усю технічну частину, уміє багато чого зробити руками. Він також займається заготовкою-доставкою кормів та доставкою продукції замовникам.
– А на вас, пані Анно, які обов’язки покладені?
– Де що придбати, як організувати збут, а головне – догляд за птицею і худобою, доїння, зберігання й переробка молока. А ще й Ніна зі мною. Нехай навчається.
– За рахунок чого зростає ваше господарство?
– Корови та кози дають приплід. А ще кілька місяців тому я вирішила завести бройлерів. Нині вони вже пішли у продаж.
– Чи брали ви кредит на розвиток свого господарства?
– Ні, не брали. У нашій країні взяти кредит можна, повернути за таких умов кредитування і економічних умов дуже важко. За таких умов через два роки у нашій країні не стане малого бізнесу. Платоспроможний покупець піде, пенсіонери, грубо кажучи, довмирають. Кому ж я оце буду продавати? Як не стане покупців, доведеться зібрати речі та – за кордон.
– Попри все, покупців у вас поки що вистачає…
– Гріх жалітися. Своя клієнтська база у нас напрацьована. Поки маємо достатньо.
– Якщо не секрет, за якою системою ви працюєте з клієнтами?
– По-перше, нашу продукцію можна придбати на муніципальному ринку щосереди і щосуботи. По-друге, раз на тиждень здійснюємо доставку додому, тому що у нас є конкретні клієнти на м’ясо, конкретні на молочну продукцію чи на яйця. Через Вайбер я їх оповіщаю коли, наприклад, буде свіжа телятина, коли щось інше. За двадцять хвилин починають відповідати. Замовляють доволі непогано. Тому що знають: наша продукція найсвіжіша, усе пофасовано за вагою і розкладено по пакетах. До речі, доставка додому безкоштовна за умови мінімальної ціни замовлення, а це 150 гривень.
– Цікаво, що ж можна замовити на таку суму?
– Це три літри молока, кіло сиру, банка сметани.
– Непоганий маркетинговий хід…
– Так. Але ніхто з постійних клієнтів не замовляє банку сметани та кілограм сиру чи бринзи.
– Чи не важко вам управлятися з таким господарством? До речі, скільки зараз маєте корів та кіз?
– Управляюся. Головне – не лінитися. Нині маємо десять корів та двадцять чотири теляти. Кіз я не рахувала, десь більше двадцяти разом з молодняком. Я до кіз не дуже, чесно кажучи. Ми з чоловіком розділилися. Він не сприймає корів, а я – кіз. Але він вичищає і в корівнику.
– То ви годуєте птицю зерном і травою, без усіляких добавок?
– Не використовуємо добавки ні в чому. Навіть на городі обходимося без хімікатів. Хоча восени перед оранкою використовуємо нітроамофоску.
– А які маєте надої? Скільки в середньому отримуєте від однієї корови?
– Влітку у середньому двадцять літрів. Кози теж непогано дояться. Взимку – погано. Яке молоко на сіні й соломі?
– Я чув у вас якісь особливі кози?
– Переважна кількість кіз полтавської породи. Вона більша за французьку. Тобто м’яса більше, молока менше. А французька вирізняється тим, що не має специфічного для кіз запаху. Вони дають сім-вісім літрів молока у лактаційний період. Але у полтавської більша репродуктивна функція. Тобто вони народжують від двох до чотирьох козенят. Якщо взяти 10 літрів молока і зробити бринзу, з полтавської отримаємо на 130 гривень, а з французької – на 90. Щільність у них різна. Висновок: для сиру й бринзи краще молоко полтавської породи.
– Як же ви їх утримуєте?
– До осені робимо вибраковку. Кращих продаємо. Наприклад, цього року народилося п’ятнадцять кізок. Таку кількість у наших умовах прогнозувати практично неможливо. Тюк сіна коштує 90 гривень. То я вже можу визначити: десять з них будуть гарні, їх ми й продаємо. Решта йде на м’ясо.
– Як ви ставитесь до рішення Верховної Ради про продаж землі?
– Вважаю, що землю продавати не треба. Але ж вони все одно зроблять те, що задумали. Думаю, що нашу думку ніхто враховувати не збирається. У мене особисто немає надії, що сільське населення виживе у таких умовах. Порівнюючи продажі п’ять років тому і нині, все йде у гірший бік. Ми не можемо підняти ціну, бо ніхто не в змозі буде це купувати. Якщо пачка насіння тоді коштувала 10 гривень, то нині вже 110! Так само зростають ціни на добрива, гербіциди, а на свою продукцію ми ціни не піднімали.
Уявіть собі, теля два місяці п’є молоко. Це шістдесят днів по шість літрів у день. Триста шістдесят літрів воно випиває. Навіть по десять гривень – це три шістсот. Плюс воно їсть чисту траву, а восени ще й ячмінь. А ціна телятини у нас – 130 гривень м’якоть. Зайдіть у міський магазин, яке там м’ясо лежить: обморожене, обвітрене за 180 гривень. Який сенс тоді займатися натуральним екологічно чистим продуктом, якщо наша важка праця взагалі не враховується при складанні ціни?
“Народне Слово” Роман ЛЮБАРСЬКИЙ
