Рівно 86 років тому, 7 серпня 1932 року, побачив світ жорстокий репресивний закон “про п’ять колосків”, який фактично став першим кроком до Голодомору в Україні. Його назвали так в народі через те, що навіть за один колосок, взятий із поля, покаранням міг бути смертельний вирок як для дорослого, так і для дитини.
Офіційна ж назва документу – закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації за зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”. Його було ухвалено спільною постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР, а саме авторство документу приписують особисто Йосипу Сталіну.
Зокрема, цим закон передбачалося покарання за розкрадання колгоспного і кооперативного майна у вигляді розстрілу з конфіскацією всього майна. За пом’якшувальних обставин цей вирок могло бути змінено на позбавлення свободи строком не менш ніж 10 років із конфіскацією всього майна. Амністію у таких випадках було виключено.
Для порівняння: за тодішнім законодавством навіть навмисне убивство каралося ув’язненням до 10 років, а за просту крадіжку чужого майна присуджували три місяці примусових робіт.
Крім закону, була також таємна інструкція від 13 вересня 1932 року про порядок застосування положень нормативно-правового акту.
Зокрема, ставилося завдання застосовувати розстрільні статті щодо “куркулів” (заможних селян), однак аналіз 20 тис. кримінальних справ засвідчує, що 83% засуджених за цим законом становила селянська біднота і лише 15% — “кулацько-заможні елементи”.
Закон “про колоски” не мав прецедентів у світовій історії, адже ним фактично заборонялося людям володіти їжею.
Населення опинилося у замкненому колі: з одного боку діяли плани хлібоздачі, які часто були нереальними і прирікали селян на голодну смерть, з іншого – будь-які спроби врятуватися від неї блокувалися конфіскацією всього їстівного (за невиконання хлібоздачі) та вказаним законом.
селянин не міг купити хліба у містах, найнятися на роботу на промислові підприємства, переселитися або тимчасово переїхати на територію Росії. Це також заборонялося і жорстоко каралося.
Села наповнилися партійними активістами та “буксирними бригадами” для обшуків і конфіскації харчів, зарясніли “чорними дошками”.
Зазначимо, “чорні дошки” присвоювався комуністичним режимом населеним пунктам та районам, які чинили опір примусовій колективізації, масовим актам беззаконня влади, зокрема повному вилученню харчових продуктів у мешканців села чи цілого району, що призводило до голодної смерті громадян.
За деякими відомостями, протягом року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб, у тому числі й дітей.
Цей закон діяв до 1947 року, але пік його застосування припав саме на 1932-1933 роки, роки Голодомору в Україні.
Як відомо, за оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України, демографічні втрати України внаслідок Голодомору в 1932—1933 роках становлять близько 4,5 млн осіб, у тому числі 3,9 млн — втрати, пов’язані з надсмертністю, а ще 600 тис. — із дефіцитом народження.
При цьому є свідчення, що у ті роки СРСР продовжував експортувати зерно за кордон (у 1932-му – 1,73 млн тонн, у 1933-му – 1,68 млн тонн; протягом наступних років більший показник було досягнуто лише в 1938-му). Цього цілком би вистачило, аби нагодувати всіх голодних.
В Україні Голодомор 1932-1933 років вважають геноцидом українського народу, організованим керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, який призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці.
Найвідомішими дослідниками Голодомору в Україні стали Джеймс Мейс та Роберт Конквест. Завдяки їхнім працям, про Голодомор в Україні дізнався увесь світ.
На сьогодні його офіційно визнали геноцидом українського народу Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща та Угорщина. Деякі держави засудили Голодомор як акт знищення людства в офіційних зверненнях. Це Андорра, Аргентина, Бразилія, Ватикан, Іспанія, Італія, Словаччина, США, Чехія, Чилі.
Кожну четверту суботу листопада з 2007 року в Україні визнано Днем пам’яті жертв голодоморів. Щороку цього дня проводиться Всеукраїнська акція “Запали свічку”.
Найбільш монументальними серед пам’ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам’ятники жертвам Голодомору встановлено також у Дніпрі, Одесі, Миколаєві, Кіровограді, Луганську, Сумах, Черкасах, Коломиї та багатьох інших українських містах і селах. За кордоном пам’ятники встановлено у Вашингтоні, Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах.
