В Україні 18 травня вшановується пам’ять жертв одного з найжахливіших злочинів радянського тоталітарного режиму — насильницької депортації кримськотатарського народу з їхньої історичної батьківщини. Постановою Верховної Ради України «Про визнання геноциду кримськотатарського народу» від 12 листопада 2015 року № 792-VIII депортація кримських татар з Криму у 1944 році визнана геноцидом кримськотатарського народу.
Історичний контекст
18 травня 1944 року радянський тоталітарний режим здійснив один з найбільших злочинів у своїй історії – примусову масову депортацію усього кримськотатарського народу з його історичної батьківщини – Криму. За особистим наказом Сталіна було ухвалено рішення «остаточно очистити» півострів від кримських татар — фактично, здійснити етнічну чистку і знищити кримських татар як корінний народ та національну спільноту для остаточної колонізації півострова. Більшістю жертв стали жінки, діти та люди похилого віку — оскільки тисячі кримськотатарських чоловіків перебували на фронтах Другої світової війни у складі Червоної армії.
На світанку 18 травня по всьому Криму одночасно розпочалася масштабна операція НКВС. Озброєні силовики вдиралися до домівок кримських татар і під загрозою зброї змушували зібратися за 10–20 хвилин для примусового виселення.
Вже о 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у 25 товарних потягів. До кінця 19 травня депортація охопила понад 165 тисяч осіб, а 20 травня влада відзвітувала в Москву про «повне очищення» Криму. Загалом було депортовано 47 885 родин — 193 865 осіб, у тому числі понад 92 тисячі дітей до 16 років….
У цей день ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії Криму та всієї України. У 1944 році радянський тоталітарний режим здійснив насильницьку депортацію кримських татар з їхньої історичної Батьківщини. За кілька днів понад 200 тисяч людей примусово вивезли до Узбекистану, Казахстану, на Урал, до Сибіру та інших віддалених регіонів Радянського Союзу. Людей будили серед ночі, давали лічені хвилини на збори і під конвоєм везли у товарних вагонах у невідомість.
Для тисяч родин ця дорога стала останньою. Виснаження, голод, спрага, хвороби та відсутність медичної допомоги забрали життя багатьох людей ще під час перевезення та в перші роки заслання. Разом із людьми намагалися знищити й саму пам’ять про їхню присутність у Криму.
Депортація мала на меті зламати кримськотатарський народ як спільноту та стерти його з історії півострова. До прикладу, радянська влада:
- знищила 640 бібліотек початкових шкіл, 221 бібліотека середніх шкіл, 360 хат-читалень;
- зруйнувала 861 кримськотатарську школу;
- вилучила у кримських татар 80 тисяч будинків;
- зрівняла із землею 2400 кладовищ, знищила надгробні пам’ятники, святині тощо.
Попри це, кримськотатарський народ зберіг свою мову, культуру, традиції та почуття гідності. У місцях депортації люди продовжували виховувати дітей у любові до рідної землі, передавали пам’ять про Крим і віру в повернення додому.
Сьогодні, в умовах окупації Криму, росія знову застосовує репресивні практики проти кримськотатарського народу. Незаконні обшуки, арешти, переслідування активістів, журналістів і правозахисників свідчать про спроби придушити будь-який голос свободи на півострові.
Вшановуючи пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу, ми згадуємо тих, хто не пережив депортацію, і тих, хто зберіг народ у найважчі часи. Їхня стійкість стала частиною історії України та прикладом того, як навіть після найбільших трагедій народ може зберегти себе, свою культуру і право на майбутнє.
Міжнародне визнання геноциду кримськотатарського народу
Офіційне визнання депортації 1944 року актом геноциду на міжнародному рівні є принципово важливим кроком для утвердження історичної правди та недопущення повторення подібних злочинів у майбутньому. Називаючи речі своїми іменами – геноцидом – держави і міжнародні організації дають чітку оцінку злочинам радянського режиму проти кримськотатарського народу, вшановують пам’ять жертв та демонструють солідарність із постраждалими. Це не лише питання минулого – в сучасних умовах така позиція є також засудженням нинішньої політики РФ, яка в окупованому Криму продовжує подібну у багатьох аспектах політику знищення і витіснення корінного народу.
12 листопада 2015 року Верховна Рада України офіційно визнала депортацію кримських татар актом геноциду, а 18 травня встановила Днем пам’яті жертв цього злочину. Україна засудила політику радянського тоталітарного режиму, керуючись положеннями Конвенції ООН про запобігання геноциду. На державному рівні щороку 18 травня вшановується пам’ять жертв: по всій країні проходять жалобні заходи, меморіальні мітинги, уроки пам’яті. У Києві та інших містах люди запалюють свічки у формі карти Криму, піднімають кримськотатарські прапори на знак солідарності.
Приклад України став поштовхом до міжнародного визнання геноциду кримськотатарського народу. Відповідні рішення ухвалили парламенти Латвії та Литви (2019), Канади (2022), Польщі, Естонії та Чехії (2024). У своїх резолюціях ці держави прямо називають дії сталінського режиму геноцидом, а також засуджують політику Російської Федерації, яка продовжує репресії проти кримських татар під час нинішньої окупації Криму. Зокрема, Сейм Польщі рішуче засудив не лише злочин 1944 року, але й його сучасні продовження, а естонський Рійгікогу підкреслив спадковість злочинної політики СРСР і РФ.
За матеріалами Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим
