29-30 вересня 1941 року – впродовж двох днів – на околиці Києва було вбито майже 34 тисячі київських євреїв. Приблизно стільки, скільки нині живе людей наприклад у Боярці – місті на Київщині.
Згадуючи тих, хто загинув страшною мученицькою смертю 79 років тому в Бабиному Яру, варто навести слова Василія Гроссмана з його нарису «Україна без євреїв», написаного восени 1943-го: «Це не смерть на війні зі зброєю в руках… Це вбивство народу, вбивство домівки, сім’ї, віри… Це вбивство душі й тіла народу, вбивство великого трудового досвіду… Це вбивство народної моралі, традицій, веселих народних переказів, що переходили від дідів до внуків. Це вбивство спогадів і сумних пісень, народної поезії про веселе й гірке життя. Це руйнування домашніх гнізд і кладовищ. Це знищення народу, котрий століттями жив по сусідству з українським народом, разом із ним трудився, ділячи радість і горе на одній і тій самій землі…» Загалом під час нацистської окупації у Бабиному Яру було вбито понад 100 тисяч людей.Єврейська громада у довоєнному Києві була другою за чисельністю після української. Згідно з переписом 1939 року євреї складали 26,48% міського населення (українці – 53,21%). Після нацистської окупації фактично всіх євреїв, які залишилися в окупованому Києві, було вбито.
Масовий розстріл нацисти з властивою їм цинічністю приурочили до однієї з найвідповідальніших і святих єврейських дат – Йом Кіпур (День Спокути). А наступного дня – 30 вересня – було християнське свято Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії… Приводом до тотальних репресій став підрив Хрещатика, який здійснили радянські спецслужби, заклавши під найкращі будівлі головної вулиці столиці вибухівку з радіодетонаторами й годинниковими механізмами. Крім, звісно, окупантів, які уже облаштували тут свої штаби, загинули ще й сотні киян. Але «відповідальними» було «призначено» євреїв. Ясно, що це був лише брехливий привід. А причина – антисемітська і ксенофобська машина гітлерівської Німеччини, яка зірвалася з останніх гальм.
Згодом неподалік Бабиного Яру окупантами було організовано концтабір для військовополонених. А в Яру і надалі продовжували страчувати людей за національною ознакою – ромів, караїмів, євреїв, які намагалися сховатися, а ще – заручників, яких брали під час облав, душевнохворих, радянських підпільників, українських націоналістів та всіх інших, хто чимось не догодив окупаційному режиму. Загалом, за оцінками науковців, у Бабиному Яру страчено і поховано до 100 тисяч осіб. У серпні 1943 року, незадовго до визволення Києва радянськими військами, нацисти вирішили знищити сліди своїх злочинів – для цього полонених примушували викопувати трупи убитих і спалювати їх у печах, побудованих з пам’ятників, з розташованого тут же старого єврейського кладовища. Неспалені рештки дробили й розсипати по яру. Людей, яким довелося це робили, вбили в Бабиному яру останніми…
Джерело: https://www.ukrinform.ua/
Мультимедійний інтерактивний проект “Бабин Яр: пам’ять на тлі історії”
