Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. В історії нашого народу чимало сторінок написано криваво-чорним кольором. Та чи не найтрагічнішими були ті, які пов’язані з репресивною політикою радянського тоталітаризму. Щороку в третю неділю травня ми в жалобі схиляємо голову перед нашими співвітчизниками, які стали жертвами політичних репресій.
Ми згадуємо безвинних людей, яких влада оголосила «ворогами народу». Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: вчених, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство. Кількість жертв політичних репресій в Україні неможливо назвати – це неймовірні цифри. За деякими підрахунками від початку 1920-х і до кінця 1980-х років було заарештовано майже півтора мільйона людей. Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, примусово побували в психіатричних закладах. Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинилися сталінським режимом в Україні у 1930-х роках. У 1937-1938 роках комуністичний режим перетворив Україну фактично на «фабрику смерті». За неповних два роки в Україні було засуджено майже 200 тисяч осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу, решту відправлено до в`язниць та таборів. Основний масив репресій у нашому краї припадає якраз на ці два пекельні роки. Але всупереч нелюдським знущанням та величезним втратам український народ зміг вистояти і здобути незалежність.
Шановні земляки! Час все більше і більше віддаляє нас від тих страшних подій. Але пам’ять живе. І в цей скорботний травневий день вшануємо пам’ять мільйонів наших співвітчизників, яки стали жертвами політичних репресій. Хай наша спільна пам’ять стане запорукою тому, щоб ніколи не повторилися подібні трагедії.
Сільський голова Сергій Левченко
