“Моє село – мій рідний дім”
Серед лугів село моє чудове
Там на світанні запахи медові,
Теплом вітрів овіянні ліси,
А в цьому краї народились ми.
Найдорожче для людини – рідний край! Він починається із батьківського порога, де народилися, звідки пішли у світ, зі стежини до хати, що ніжно стелиться в садочку, з маминої пісні. Для усіх нас найдорожче, найкраще у світі наше рідне село. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть і працюють наші батьки. Тут корінь нашого славного роду українського. Це найрідніше місце на землі.Ми живемо в історії, живемо історією свого краю, свого роду. Тож пропонуємо вам дізнатися про історію села Оситняжка, якому у цьому році виповнюється 265 років.
Село Оситняжка засноване в II половині ХVІІІ століття. Ранньої весни 1745 року на берегах невеличкої річки Гнилий Ташлик з’явилися нові поселенці прибули вони сюди з Полтавщини, тікаючи від жорстокого кріпацького гніту, шукаючи кращої долі. Тут у колишньому Дикому полі, де земля неміряна, родюча і незаймана, вони сподівались на краще життя. Бо його переселенцям пообіцяв царський уряд, який був дуже зацікавлений у залюднені відвойованих у турків і загарбаних у Запорізькій Січі малонаселених землях.
Серед переселенців було багато колишніх козаків – випищиків, яких зі служби звільнили або вони самі її залишили. Місце, на якому новоприбулі поселилися, було надзвичайно мальовниче, береги річки густо зарослі оситняком – багаторічною рослиною. Від осотняка і походить назва села – Оситняжка. На початку 50-х років навколишні території захопив польський магнат Казимир Любомирський і поселенці, які втекли від царського російського гніту, потрапили під польський. Стерпіти такої наруги вільнолюбиві козаки не могли. Були серед них нащадки колишнього кошового отамана Івана Гусака. Це той самий Гусак, якого сучасники називали людиною сильної волі, він своїми вчинками й сміливістю нагадував славетного кошового Івана Сірка. Гусака козаки багато разів обирали своїм отаманом, він уславився у війнах з турками та поляками. Хутори – зимівники, де жили колишні козаки, які служили під орудою Івана Гусака, називали Гусаківщиною, а самих козаків «людьми із завзятими серцями».
Ось ці люди з завзятими серцями і не хотіли коритися полякам. Вони залишили село на берегах Гнилого Ташлика і перебралися за кілька десятків верств у верхів’я Інгулу, куди не простягалися володіння Любомирського. Переїхали самі і перевезли з собою і назву села, тим більше, що місцевість ця дуже нагадувала попередню. Сталася ця подія восени 1754 року, коли зібрали врожай, ймовірно, на початку жовтня. Цей день можна вважати датою заснування Оситняжки. До речі, населених пунктів з такою назвою в Україні усього три і всі в Кіровоградській області. Оситняжка яку заснували перші переселенці – гусаківці, у Новомиргородському районі, друга, наша у Кіровоградському, третя – у Новоукраїнському. Вона виникла пізніше, коріння її проростають з перших Оситняжок.
