Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків(спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця),до інших осіб(спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Про особливості спадкування земельної ділянки неповнолітніми особами повідомляє Земельний фонд України
Якщо до спадкової маси (спадщини) входить земельна ділянка, яка належала спадкодавцю на праві власності або користування, то відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавленні батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Малолітня неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими ,що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу (частина четверта статті 1268 ЦК України).
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця мають право, незалежно від змісту заповіту на обов’язкову частку (половина частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом).
У постанові Верховного Суду були зроблені висновки щодо права на обов’язкову частку у спадщині від 10.11.2021 року у справі № 607/24365/19: «Право на обов`язкову частку — це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту».
Статтею 6 Сімейного кодексу України, встановлено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (стаття 31 Цивільного Кодексу України), неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 32 Цивільного Кодексу України).
У постанові від 28.09.2022 по справі № 742/2354/20 Верховний Суд, з посиланням на норми статей 1268-1269 ЦК України дійшов висновку, що порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.
Для з`ясування обставини прийняття неповнолітньою особою спадщини необхідно встановити факти, що:
спадкоємець є дитиною спадкодавця,
на час відкриття спадщини є неповнолітньою особою,
неповнолітньою особою не подано заяви про відмову від прийняття спадщини.
Захист прав і законних інтересів дитини відповідно до норм Сімейного кодексу України покладається, в першу чергу, на сім’ю, органи опіки та піклування, суди та інші державні установи
Частиною 1 ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до підпункту 3.5 пункту 3 Глави 1 Розділ ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 правочини від імені неповнолітніх можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника та з дозволу органу опіки та піклування.
Спадщина, яка приймається малолітньою (неповнолітньою) дитиною має певні особливості безпосередньо при заведенні спадкової справи та при видачі свідоцтва про право на спадщину. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Що ж стосується осіб, які досягли 14 років то вони мають право подати заяву про прийняття спадщини самостійно та без згоди своїх батьків або піклувальника. Дитина вважається такою, що прийняла спадщину, навіть якщо на момент смерті спадкодавця проживала окремо (пункт 4 статті 1268 Цивільного кодексу України).
Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.
Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (стаття 1273 Цивільного Кодексу України).
Якщо дитина є спадкоємцем після померлих батька та матері, дитина може отримати свідоцтво про право на спадщину у наступних випадках: після набуття повного обсягу цивільної дієздатності (18 років – повнолітня особа; у випадках, передбачених законом) або після призначення опікуна (піклувальника) відповідно опікуном (дитиною за згодою піклувальника).
