Сьогодні виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки – української поетеси, драматурга і громадського діяча, класика української літератури.
Леся Українка – одна з найвидатніших постатей в історії української літератури. Після себе вона залишила велику літературну спадщину – чудові поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики.
Народилася Лариса Косач, а саме таке справжнє ім’я Лесі Українки, 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько її – Петро Косач, був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка.
У будинку родини Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися мистецькі вечори і домашні концерти. Великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.
Свій перший вірш – «Надія» – Леся написала дев’ятирічною дівчинкою. Сталося це під враженням від арешту й заслання до Сибіру рідної тітки, Олени Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів». А вже в тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» опублікували два вірші ( «Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. В початку 1893 року у Львові виходить перша збірка віршів поетеси – «На крилах пісень».
Ще в дитячі роки Леся захворіла на туберкульоз, з яким вона боролася все своє життя. Хвороба призвела до того, що дівчинка не ходила в школу, однак завдяки матері, а також Михайлу Драгоманову, вона отримала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала 11 мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.
Побувавши в 1891 році в Галичині, а потім і на Буковині, Леся познайомилася з багатьма видатними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталею Кобринською.
За свої погляди і творчість поетеса перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура неодноразово забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном Російської імперії – в Берліні, Дрездені, Празі, Відні.
Усе життя Леся Українка була змушена лікуватися, проходити через хворобливі медичні процедури, а крім того шукати для життя місця, які сповільнювали б розвиток хвороби.
Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Разом з чоловіком Климентом Квіткою вона працювала над зібранням фольклору і власними драмами.
Але хвороба прогресувала. На початку липня 1913 року стан Лесі різко погіршилося. А1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі Леся Українка померла. Її похорон пройшли через кілька днів в Києві на Байковому кладовищі.
Джерело: https://lenta.ua/
