У кожного села своя історія…

31.07.2019

У кожного села своя історія, свої традиції… Так і Велика Северинка,  розкинута посеред прекрасного кіровоградського степу, мальовничого краю хліборобів, фермерів та взагалі надзвичайно добрих, працьовитих людей, має своє власне давнє коріння. 4 серпня, у День святої мироносиці Марії Магдалини, нашому селу виповнюється 250 років. Про історію  села ви можете дізнатися з історичної довідки  Костянтина  Шляхового, Почесного краєзнавця України, старшого наукового співробітника  Кіровоградського обласного краєзнавчого музею.

СЕЛО ВЕЛИКА СЕВЕРИНКА КІРОВОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Земельна ділянка, на якій постало село Велика Северинка, вперше зафіксована на межовій карті Новоросійської губернії 1765 року – в окрузі 12 роти (Вуковарського шанцю) Чорного гусарського полку майору Увалову зазначено відведення під слободу на 100 дворів 2600 десятин землі.
Ці дані корегуються 4 серпня 1769 року указом Новоросійської губернської канцелярії, коли Увалову в тій роті було визначено відведвести під слободу на 48 дворів 1248 десятин землі .
20 серпня 1778 року сусідній поміщик відставний капітан Павло Потлог продав дружині Ігнатія Увалова, тоді вже бригадира, Ульяні Уваловій відведену йому 22 квітня 1773 року в окрузі шанця Сентовського (11-ї роти Чорного гусарського полку) на обох берегах річки Великого Інгулу під слободу на 14 дворів 364 десятини землі
Вочевидь, Увалови ще прикупляли землю, бо за Сенатською ревізією 1800 року Ігнатій Юрійович Увалов, вже генерал-майор, разом з дружиною мали у Великій Северинці 2200 десятин орної, 62 десятини непридатної та 10 десятин неврахованої землі. А за економічним описом 1798 року село характеризувалося наступним чином:
«Село Большая Северинка, генерал-маиора и кавалера Игната Юрьевича Увалова и жены его. Число душ мужеска 164, женска 159; десятин земли под усадьбою 40, пашни 1540, сенных покосов 620, лесу 0, неудобных мест 62, итого 2262. По правой стороне речки Северинки, на полугорьи церковь деревянная во имя Чудотворца Николая, дом господской деревянной с фруктовым садом, на оной речке пруд, мельница о трех поставах ветреная одна, винокуренной завод; дача по обеим сторонам реки Ингула, речек Северинки и Мамайки. Земля иловата и чернозем, хлеба и травы средственны, подданные на пашне».
Так склалася територія села Великої Северинки, яка була у складі Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії до адміністративно-територіальної реформи 1783-1784 років (укази від 30 березня 1783 року та від 22 січня 1784 року), за якою увійшла до складу Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва.
Статус села Велика Северинка набула з побудовою 1778 року генералом Уваловим Свято-Миколаївської церкви.
За указом від 27 січня 1795 року Єлисаветградський повіт був переданий до новосформованого Вознесенського намісництва, яке проіснувало до кінця наступного року, а за указом від 12 грудня 1796 року  увійшов до складу нової Новоросійської губернії. Для зручності управління ця губернія була розділена на три і за указом від 8 жовтня 1802 року Єлисаветградський повіт мав стати складовою частиною Миколаївської губернії. За указом від 15 травня 1803 року губернський центр вирішено влаштувати у Херсоні, тому губернія отримала назву Херсонської.
З поверненням за указом від 21 серпня 1806 року місту Олександрії (на той час – Усівки) попередньої назви і відновленням Олександрійського повіту Велика Северинка залишилася в Єлисаветградському повіті до наступного територіального реформування.
З метою підготовки резерву військ з економією витрат на їх утримання та часткового скасування рекрутських наборів імператором Олександром І були запроваджені військові поселення. У 1817 році на Слобожанщині, Катеринославщині та Херсонщині почався процес створення округів військових поселень.
Іменний указ від 27 лютого 1820 року  свідчить, що згідно плану про утворення поселених військ з казенного до військового управління в округ військового поселення 3-го Українського уланського полку були передані місто Новомиргород, села Паліївка, Федвар, Вуковар, Сентов, Каніж і Мартонош Єлисаветградського повіту з усіма корінними жителями їх (крім купців і міщан Новомиргорода) і зо всіма їх землями та нерухомістю. Сусідня Велика Северинка не підпадала під цю реорганізацію так, як була поміщицьким селом. Особлива Межова комісія  вимежовувала власницькі землі, які потрапляли у військові округи, і таким чином на теренах призначених під військове поселення повітів утворився дивний архіпелаг вилучених з цивільного управління територій. Адміністративним центром Новоросійських військових поселень став Єлисаветград, в якому розмістився штаб Резервного кавалерійського корпусу. У зв’язку з цим на підставі указу від 6 грудня 1828 року Єлисаветградський повіт було скасовано, Єлисаветград передано у відомство Начальства військових поселень; невійськові населені пункти Єлисаветградського повіту передані до новоутвореного Бобринецького повіту, але східна частина його території відійшла до Олександрійського повіту. Таким чином Велика Северинка опинилася у складі Олександрійського повіту.
Згідно з розпорядженням від 21 лютого 1865 року Бобринецький повіт був перейменований на Єлисаветградський, повітове управління переведене з Бобринця в Єлисаветград. Остаточно Південні військові поселення (так узагальнено називалися вони в останній період свого існування) були ліквідовані за указом від 28 вересня 1866 року, опублікованим 25 жовтня того ж року. Але Олександрійський повіт залишився в утворених у період військових поселень межах і скасування їх не змінило адміністративне підпорядкування Великої Северинки.
В Олександрійському повіті Херсонської губернії (останній період в Оситнязькій волості) Велика Северинка перебувала до корінних адміністративно-територіальних реформ першої чверті ХХ століття.
Після Лютневої революції влада в Україні з 4 (17) березня 1917 перейшла до Української Центральної Ради, яка 7 (20) листопада проголосила створення з 9-ти українських губерній Української Народної Республіки у федеральному складі Росії.
Український національний з’їзд Херсонської губернії, який відбувся в Херсоні 28-30 червня 1917 року, визнав владу Української Центральної ради.
22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила повну незалежність УНР.
29 квітня 1918 року гетьман Павло Скоропадський очолив країну і змінив її назву – УНР стала Українською Державою.
14 грудня 1918 року Директорія на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою відновила попередню назву держави – УНР, яка проіснувала майже до кінця 1920 року. Подальші складні революційні події привели до влади більшовиків, які 30 грудня 1922 року проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік з Українською Соціалістичною Радянською Республікою у своєму складі.
16 квітня 1920 року Херсонська губернія розділилася на дві – Херсонську та Одеську. Олександрійський повіт залишився в Херсонській губернії. З 13 березня 1920 року губернським центром Херсонської губернії стало місто Миколаїв і спеціальною постановою ВУЦВК, оголошеною 6 січня 1921 року, губернія отримала назву Миколаївської . Олександрійський повіт був переданий до складу Кременчуцькій губернії, територія якої була визначена постановами президії ВУЦВК від 8 та 30 липня 1920 року, опублікованими 15 серпня того ж року. Ця губернія проіснувала недовго і була скасована 21 жовтня 1922 року. Олександрійський повіт увійшов до складу Катеринославської губернії. Але Великої Северинки у ньому не було – як приміське відносно Єлисаветграда село вона опинилась в Одеській губернії, укрупненої за рахунок приєднаної 21 жовтня 1922 року Миколаївської губернії, де перебував Єлисаветград.
Наступні адміністративно-територіальні перетворення були санкціоновані постановою ВУЦВК від 1 лютого 1922 року і затверджені другою сесією ВУЦВК 25 жовтня того ж року. Реформа полягала в укрупненні волостей у райони, створення замість повітів округів з частковою передачею їм губернських повноважень і подальшою ліквідацією губерній. Тобто створювалася вертикаль округ – район – сільрада.
Ця грандіозна радянська адміністративно-територіальна реформа почалася у 1923 році. Згідно з постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 року, затвердженою ІІ сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 року, повіти і волості були скасовані, а замість них створені округи та райони. Таким чином був утворений Єлисаветградський округ, який складався з 13 районів і колишня Оситнязька волость з Великою Северинкою перейшла до складу Єлисаветградського району цього округу.
Рішенням ВУЦВК від 7 серпня 1924 року місто Єлисаветград перейменовано на Зінов’ївськ, у зв’язку з цим Єлисаветградські округ і район були відповідно перейменовані .
На підставі рішення IV Всеукраїнського з’їзду Рад та постанови ВУЦВК від 3 червня 1925 року губерніальний поділ було ліквідовано .
Згідно з постановами ЦВК і РНК СРСР від 23 липня 1930 року «Про ліквідацію округів» і ВУЦВК та РНК УСРР від 2 вересня 1930 року «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» окружний поділ було скасовано, Зінов’ївський район розформовано і найближчі до міста сільради передані до відання Зінов’ївської міської ради. Таким чином село Велика Северинка було підпорядковане Зінов’ївську.
9 лютого 1932 року IV позачергова сесія ВУЦВК XII скликання прийняла постанову про введення в Україні обласного адміністративно-територіального поділу, 27 лютого того року серед перших п’яти областей була створена Одеська область, до складу якої увійшов Зінов’ївськ як безпосередньо підпорядкований обласному виконкому .
27 грудня 1934 року постановою ЦВК СРСР «Об утверждении решений организаций УССР о переименованиях для увековечивания памяти т. Кирова С. М.» місто Зінов’ївськ було перейменоване на Кірово .
22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР «О разделении Харьковской области на Харьковскую и Полтавскую, Киевской – на Киевскую и Житомирскую, Винницкой – на Винницкую и Каменец-Подольскую и Одесской – на Одесскую и Николаевскую области» була утворена Миколаївська область з містом Кірово у своєму складі.
10 січня 1939 року Указом Президії Верховної Ради СРСР «Об образовании Сумской, Кировоградской и Запорожской областей в составе Украинской ССР» було утворено Кіровоградську область, а місто Кірово перейменовано на Кіровоград. Цим указом у складі Кіровоградської області зазначений Кіровоградський сільський район.
З того часу село Велика Северинка у складі Кіровоградського району Кіровоградської області, а з 1 грудня 1991 року разом з іншими населеними пунктами УРСР шляхом народного вибору на Всеукраїнському референдумі стала частиною незалежної України.