Йдучи назустріч 80-річному ювілею Кіровоградської області, ми маємо добру нагоду згадати історію нашого краю. Якою ж була Кіровоградщина – область, особлива вже тим, що в її лоні, неподалік від річки Доброї, знаходиться географічний центр України? І якою була її 80-річна біографія, що розпочинається 10 січня 1939 року? До речі, вона розпочалася того ж дня, що й біографія Запорізької та Сумської областей: саме тоді, в перші дні 1939-го, в Української РСР з”явилися ці три нові адміністративно-територіальні одиниці.
Першу сесію Кіровоградської обласної ради депутатів трудящих відкрив старший за віком депутат Найденко Пилип Мартинович. Першим головою виконавчого комітету обласної ради став Іщенко Віталій Павлович, колишній директор радгоспу з Новгородківського району. Народження області, таким чином, відбулося. А вже на початок лютого 1939 року в м.Кіровограді запрацювали обласні відділи охорони здоров’я, народної освіти, місцевої промисловості, земельний, фінансовий, комітети у справах фізкультури і спорту та мистецтв, облспоживспілка, управління держтрудощадкас, держкредиту та зв’язку.
Кіровоградська область народилася великою: вона мала в своєму складі 30 районів і кілька міст обласного значення. Називати всі немає потреби, бо більшість найменувань збереглися донині, нагадаємо лише ті, які колись існували, проте з різних причин зникли з карти області. Аджамський, Витязівський, Єлисаветградківськнй, Новопразький (вони перейшли до нас від Миколаївської області). Великовпсківський. Піщанобрідський, Рівнянський, Тишківськнй, Хмелівський (до виходу згаданого указу вони були частиною території Одеської області). Кам’янський. Підвисоцький та Чигиринський райони, якими поділилася з нами Київщина. Був ще Новогеоргіївський район (до 10 січня 1939 року – Полтавська область), який згодом видозмінився чи не найбільше, оскільки велику частину його земель пізніше затопило штучне море.
Як бачимо, Кіровоградська область створювалася у “складщину”. З часом її обсяги то збільшувалися, то зменшувалися: не обійшли нас експерименти хрущовської пори. коли райони укрупнювалися, і їхнє число впало до 12-ти. Частину земель область втратила, “поділившись” ними з Черкащиною, до якої в 1954 році відійшли Златопіпьський, Кам”янський та Чигиринський райони. Частину районів, це такі як Вільшанський. Гайворонський, Голованівський і Ульяновський передала нам Одещина. У грудні 1962 року були скасовані Вільшанський, Гайворонський, Голованівський, Знам’янський, Компаніївський, Новгородківський, Новомиргородський, Новопразький, Онуфріївський, Рівнянський, Устинівський і Хмелівський райони; міста Гайворон і Новомиргород віднесені до категорії міст обласного підпорядкування. У січні 1965 року Гайворонський, Голованівський, Знам’янський, Компаніївський, Новгородківський та Новомиргородський райони були відновлен, міста Гайворон і Новомиргород знову були віднесені до категорії міст районного підпорядкування. Ще у 1967 році були утворені Вільшанський, Онуфріївський та Устинівський райони. Після чого зміни і перерозподіли закінчилися, і з того часу ми маємо: 21 район, межі яких і назви багатьох не змінилися, за винятком – Кремгесівський район перейменовано на Світловодський, Ульяновський – на Благовіщенський.
Згадуючи про всі ці зміни, сподіваємося на те, що які б адміністративні реформи у майбутньому не проводилися, а ми й надалі залишимося тим, чим е нині: центрально-українською за своїм розташуванням областю в межиріччі Дніпра і Бугу. Горді своїм степовим краєм, своєю історією, своїми людьми і їх справами. У поважному віці люди люблять розглядати свої старі світлини, отож із висоти 80-ліття доречно пригадати, якою була Кіровоградська область на початку свого існування. За переписом 17 січня 1939 року населення Кіровоградської області складало 1 млн. 107 тис. 400 чоловік, а це 3 відсотка від усього населення України. За територією Кіровоградщина була лише 1/25 частиною України, проте її вклад у народногосподарський комплекс республіки був досить помітним. В області вироблялося 6 відсотків українського цукру, 7 тваринного масла, 4 відсотки олії. Вагоме місце займало також виробництво сільськогосподарської техніки, бурого вугілля, будівельних матеріалів, зокрема цегли, черепиці, меблів, взуття.
Кіровоградська область посіла одне з провідних місць в Україні за рівнем сільськогосподарського виробництва, і це закономірно випливало з економічного укладу територій та структури населення, більше 80 відсотків якого складали сільські жителі. За два з половиною роки з часу створення області на Кіровоградщині було побудовано нові підприємства, цехи. Розпочали роботу вуглерозріз “Байдаківський” та декілька шахт в місті .Олександрії. Видобуток вугілля у 1940 році становив 340 тис. тонн. У лютому 1941 року тракторна сівалка та молотарка , які вироблялися на заводі “Червона зірка”, завоювали відповідно Велику Золоту медаль та Гран-прі на міжнародній виставці у Лібаві (Латвія). На той час в області нараховувалося 1769 колгоспів, 15 радгоспів, 64 машинно-тракторні станції. На полях працювало 4572 трактори, 2062 комбайни. Урожай зернових у 1940 становив 15 з половиною центнерів з одного гектара і був найвищим за всі попередні роки.
І ще кілька цифр, які характеризують сферу освіти й культури. У 1940 році кількість письменного населення області зросла до 90 відсотків. Працювало 1176 загальноосвітніх шкіл, у яких навчалося понад 200 тисяч учнів, діяли педагогічний інститут. 18 технікумів.
Гортаючи хроніку, варто згадати й те, що в 1939 році у Кіровограді було відкрито філармонію, а український драматичний театр ім.Кропивницького став загальновідомим. В області працювало 594 масові бібліотеки, 1073 клубні установи, виходили 2 обласні і 31 районна газети.
Підготовлено за матеріалами обласної універсальної наукової бібліотеки ім.. Д. Чижевського http://library.kr.ua
