Що таке патронатні сімї і навіщо це потрібно
26 січня 2016 року Верховною Радою прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми», який регламентує функціонування патронатної сім’ї.
Навіщо потрібні патронатні сім’ї? Сімейний патронат допомагає дітям, які втратили батьків або чиї батьки чи особи, що їх замінюють не здійснюють своїх батьківських обов’язків унаслідок різних причин. Передбачається він і для дітей, які зазнали наслідків батьківської недбалості або жорстокого поводження і ризикують наразитись на це в подальшому, а також для немовлят, від яких матері відмовились відразу після народження. Держава влаштовує таких дітей на тимчасове проживання та виховання у професійні патронатні сім’ї. Така форма сімейного догляду та виховання є альтернативою перебуванню дитини в інтернатному закладі. Відповідно до ситуації у кожному окремому випадку дитина, що перебувала під патронатом, або повертається до біологічної сім’ї, – у разі подолання чи мінімізації в ній наслідків складних життєвих обставин – або влаштовується на постійне перебування до інших форм сімейного виховання (усиновлення, опікунська чи прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу) чи до профільного інтернатного закладу.
Хто може бути патронатними вихователями?
Патронатний вихователь – це особа, яка за участі інших членів сім’ї надає послуги з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім’ї. Помічник патронатного вихователя – його чоловік/дружина чи інший дорослий член його сім’ї. Сім’я патронатного вихователя – сім’я, в якій за згоди всіх її членів повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов’язки патронатного вихователя на професійній основі. Патронатними вихователями можуть бути громадяни України, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вищу освіту у галузі соціальної роботи, освіти, охорони здоров’я, соціальних та поведінкових наук та досвід виховання дітей у сім’ї (окрім осіб, зазначених у статті 212 Сімейного кодексу України).
Які документи треба щоб стати патронатним вихователем? Кандидати у патронатні вихователі подають до соціального закладу за місцем їх проживання, зокрема до Ніжинського міського центру соціальних служб для сім҆ї, дітей та молоді, такі документи:
– заяву кандидата у патронатні вихователі;
– заяву кандидата у помічники патронатного вихователя про готовність участі у наданні послуг з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім’ї;
– копії паспортів кандидатів у патронатні вихователі та помічники патронатних вихователів;
– довідку про склад сім’ї (форма N 3);
– копію свідоцтва про шлюб;
– копію диплома про вищу освіту кандидата у патронатні вихователі;
довідки про стан здоров’я патронатного вихователя та членів сім’ї, які проживають разом із ним (відсутність хронічних захворювань, результати обстеження повнолітніх членів сім’ї наркологом, венерологом, психіатром);
– довідки про доходи повнолітніх членів сім’ї;
– довідки про наявність чи відсутність судимості кандидата в патронатні вихователі та членів сім’ї, які проживають разом із ним;
– документ, що підтверджує право власності на житло або користування житловим приміщенням;
– письмову згоду всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом із кандидатами у патронатні вихователі, на тимчасове влаштування дітей; згода дітей надається за умови досягнення ними віку, коли вони спроможні самостійно висловлювати свою думку.
Скільки дитина може перебувати в патронатній сім’ї? Термін перебування дитини у патронатній сім’ї залежить від потреб дитини та обставин, що спричинили влаштування дитини, але орієнтовно становить від 1 до 6 місяців відповідно до вимог статей 252 – 253 Сімейного кодексу України. На період перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя за нею зберігається право на аліменти, пенсію у зв’язку із втратою годувальника, інші соціальні виплати, які вона мала до влаштування в сім’ю патронатного вихователя.
Щодо грошей…Фінансування сімей патронатних вихователів, що передбачає оплату послуг зі здійснення патронату над дитиною та виплату соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у порядку та за умов, затверджених Кабінетом Міністрів України (на період до 31.12.2018 року), надалі – за рахунок коштів, що передбачаються у відповідних місцевих бюджетах. На утримання кожної дитини, влаштованої у сім’ю патронатного вихователя, виплачується щомісячна соціальна допомога у розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку.
У разі, коли дитині виплачується призначена в установленому порядку стипендія, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром стипендії за попередній повний місяць на момент влаштування дитини у сім’ю патронатного вихователя. По завершенні дії договору про патронат чи при припиненні діяльності сім’ї патронатного вихователя здійснюється перерахунок коштів у відповідності до віку та кількості дітей.
За рішенням органів місцевого самоврядування сім’ям патронатних вихователів можуть встановлюватися інші соціальні гарантії для створення відповідних умов догляду та утримання дітей, які потребують тимчасового влаштування.Оплата послуг зі здійснення патронату над дитиною здійснюється шляхом щомісячних виплат грошового забезпечення патронатним вихователям.
Розмір грошового забезпечення у період перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя становить п’ять мінімальних заробітних плат (16000 грн.), а в період між влаштуванням дітей – півтори мінімальні заробітні плати (4800 грн.) і не залежить від стипендії на кожну дитину.
Оплачуваний період між влаштуваннями дітей становить не більше 60 календарних днів на рік.
У разі перебування у сім’ї патронатного вихователя дітей віком до 1 року, дітей-інвалідів та одночасно двох і більше дітей розмір грошового забезпечення збільшується на 10 відсотків за кожну дитину та категорію, проте сумарно не більше ніж на 50 відсотків.
Нарахування та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування патронатних вихователів із сум їх грошового забезпечення здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Де дізнатися деталі
Із додатковою інформацією про сімейний патронат, роль та функції батьків у патронаті можна ознайомитись у Кіровоградському районному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Адреса центру: м. Кропивницький, вул. Дарвіна,25 каб.21,24, тел. 56-77-26
_____________________________
Інформація для внутрішньо переміщених осіб
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»
Закон України «Про гуманітарну допомогу»
Постанова Кабінету Міністрів України № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»
________________________________
Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Великому Князівстві Руському, Київській Русі.
Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.
Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології. Першою правителькою Русі, що офіційно прийняла християнство, стала вдова князя Ігоря, княгиня Ольга. Під час її перебування у 957 р. у Константинополі було докладено чимало зусиль, щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно (найправдоподібніше – у Києві, у 955 р.) приймає хрещення. У своєму почті Ольга мала пресвітера Григорія, про що докладно оповідає Константин Багрянородний. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев’яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства. За свідченням німецьких хроністів, посли від княгині Ольги у 959 р. “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У відповідь було прислано на Русь посольство на чолі з єпископом Адальбертом. Проте вже у 962 р. він повернувся ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходила підтримки і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав, незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства, але його сини Ярополк і Олег, ймовірно, вже були християнами.
Продовжити справу своєї бабусі – хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією – зміг лише князь Володимир Великий. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища, де стояв ідол Перуна, з’являються шість різноплемінних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Але трохи згодом Володимир, переконавшись, що для зміцнення держави та її престижу потрібна нова віра, вирішив прийняти християнство та охрестити весь свій народ. Хрещення відбулося у часи послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. У другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, у якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов’язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це той мав би віддати за Володимира свою сестру Анну та сприяти хрещенню населення Київської держави. При цьому Володимир спочатку отримав відмову, і тільки захоплення ним візантійській колонії Херсонесу (Корсунь) примусило Візантію укласти цю угоду. Військо Володимира розгромило заколотників у Візантії, а влітку 988 р. великий князь Володимир Святославович був охрещений в церкві св. Іакова в Херсонесі й одружився з Анною. Наприкінці літа він зі своєю новою дружиною повернувся до Києва і наказав усім прийняти нову віру. Хрещення киян, за літописом, відбувалося на р.Почайні, притоці Дніпра. За переказами, Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Статую Перуна прив’язали коневі до хвоста й тягнули до Дніпра — дванадцять чоловік били його залізом. Кинули фігуру до ріки й князь наказав: “Як де пристане, відбивайте його од берега, аж перейде пороги — тоді лишіть його”. І Перун поплив Дніпром і затримався далеко за порогами, в місці, що називалося пізніше Перунова рінь. На місцях, де стояли ідоли богів, побудували християнські церкви або божниці, як їх часом називали.
Після офіційного хрещення киян у 988 р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Християнізація Русі йшла поступово за водними шляхами, спершу її прийняли більші осередки, пізніше провінція. Не всюди цей процес відбувався без опору, як у Києві. Головний опір чинили служителі поганського культу – “волхви”, вплив яких на південних землях Руси був незначний. Натомість на півночі у Новгороді, Суздалі, Білоозер’ї вони підбурювали населення до відкритих виступів проти християнських священників. Ще довго співіснували між собою деякі елементи поганської віри, переважно обрядів, із християнством (т. зв. двовір’я). Для унормування церковного життя у своїй державі Володимир видав Устав, призначивши десятину на утримання церкви, та визначив права духовенства. Таким чином Володимир намагався дати структурне оформлення нової релігії, подібне до візантійського. На чолі церкви стояв київський митрополит. У великих містах перебували єпископи, які вирішували всі церковні справи своїх єпархій. Митрополити та єпископи володіли землями, селами й містами. Церква мала власні військо, суд і законодавство. Першим митрополитом, про якого існує згадка в писаних джерелах, був грек Теотемпт.
З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам’яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам’яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов’янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов’ян містився страх перед стихійними силами природи, ворожими і панівними, то християнство плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
У процесі поширення й утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов’янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов’ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас зазначимо, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам’ятки стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Християнство, однак, справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. З його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська мова, створена приблизно за 100 років до врийняття християнства болгарськими просвітителям Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.
Джерело:https://uateka.com/uk/article/society/religion/928
____________________________
З переліком послуг весняної та осінньої диспансеризації тварин можна ознайомитись тут
__________________________
Глава держави затвердив Річну національну програму співробітництва України з НАТО
До 100-річчя від дня народження видатного педагога-земляка Василя Сухомлинського
Джерело: kr-admin.gov.ua
Закон України «Про металобрухт» дає чітке значення металобрухту – це непридатні для прямого використання вироби або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави.
Для операцій з металобрухтом (заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів) необхідним є отримання дозволу, тобто ліцензії. Приймання побутового металобрухту від фізичних осіб дозволяється при пред’явленні ними документа, який засвідчує особу та обов’язково оформляється актом приймання, в якому зазначаються дані документа, який посвідчує особу та опис металобрухту.
Втім, це далеко не весь перелік необхідних умов, які, переважно, і нехтуються власниками приймальних пунктів, більшість з яких діє нелегально. Зокрема, у населених пунктах району неодноразово можна зустріти осіб, які використовуючи власні вантажні автомобілі, буси, здійснюють по вуличну заготівлю металобрухту. Не поодинокі випадки обважування клієнтів та скоєння крадіжок приватного майна громадян такими особами. Кожен, хто хоч раз побував у пункті прийому металобрухту знає, що клієнтами багатьох з них є не лише законослухняні громадяни, що переглянувши власне господарство, помічають безліч непотрібних, проте за цінами металобрухту, вартісних речей, але й асоціальні елементи. Злодії крадуть усе, що можна здати у пункт прийому металобрухту й одержати за це гроші. Втім якщо порівняти покарання за такі правопорушення з винагородою, то неодмінно постане питання, чи варто ризикувати заради наживи. Прийняття та оплата їхніх знахідок – справа кожного конкретного приймальника: хтось жаліє «нещасних», хтось не питає звідкіля залізо, а хтось, хочеться сподіватись, і відмовляє. Непоодинокі випадки, коли, як металобрухт, здають каналізаційні люки, металеві огорожі, комплектуючі ліній електропередач, телефонного зв’язку та навіть хрести чи огорожі з могил. Діяльність таких осіб завдає значної шкоди комунальному господарству громади.
Відповідно до чинного законодавства, за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом існує як адміністративна, так і кримінальна відповідальність., Для тих, хто займається оборудками з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), або надає приміщення для розташування там незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту статтею 213 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність. Щодо металобрухту який був здобутий злочинним шляхом, наприклад, викраденням чужого майна (ст. 185 КК України ); викраденням через демонтаж електричних мереж, кабельних ліній чи їх обладнання (ст. 188 КК України); умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна (ст. 194 КК України ); пошкодженням шляхів сполучення чи транспортних засобів (ст. 277 КК України), пошкодженням об’єктів магістральних нафтогазопроводів (ст. 292 КК України); умисним пошкодженням ліній зв’язку (ст. 360 КК України ).
Законом України від 12.02.2015 року № 191-VIII посилено відповідальність за порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом. Тепер за порушення цього законодавства посадовою особою госпсуб’єкта, що здійснює операції з металобрухтом, передбачено штраф від 500 до 1000 н.м.д.г. (8500-17000 грн). Аналогічний розмір штрафу передбачено і за приймання такою посадовою особою промислового металобрухту у фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання. Повторне протягом року вчинення порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від 1000 до 3000 н.м.д.г. (17000 – 51000 грн.) з конфіскацією металобрухту та коштів, отриманих від його реалізації з порушенням вимог законодавства.
Окрім того, посилено кримінальну відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. Так, прийом брухту кольорових і чорних металів фізичними особами, здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів посадовими особами госпсуб’єктів, відомості про яких не включено до переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, надання приміщень (споруд) для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту або організація незаконних пунктів, караються:
– штрафом від 1500 до 2000 н.м.д.г.;
– або виправними роботами на строк до двох років;
– або обмеженням волі на строк до одного року.
За аналогічні дії, вчинені уже раніше судимою за такі злочини особою, передбачено штраф 3000-4000 н.м.д.г. або позбавлення волі на строк до трьох років. Тому попереджаємо всіх громадян про недопустимість розкрадання й пошкодження майна на об’єктах енергетики, зв’язку, житлового господарства, транспорту та інших галузях економіки. У випадках кількаразового прийняття металобрухту від однієї особи, який завідомо був здобутий злочинним шляхом, дії приймальника металобрухту кваліфікуються як співучасть у вчиненні злочину.
У разі виявлення порушень порядку здійснення операцій з металобрухтом, крадіжок металу, перебування підозрілих осіб поблизу металевих частин просимо повідомляти у Кіровоградське районне відділення поліції КВП ГУНП міліції за телефонами 56-33-02 або 102, чи безпосередньо свого дільничного інспектора поліції за тел. 099-552-66-88.
Джерело: http://www.president.gov.ua
Строкова військова служба 2018 в Україні
Юнаки, які вступають у призовний вік, звичайно, не байдужі до новин про реформування збройних сил. В наші дні ця тема вже давно належить до особливо актуальних, адже чутки щодо армійських інновацій поповнюються з кожним днем. Зі ЗМІ надходить сама різна інформація — деякі джерела публікують відомості, що збройні сили будуть тепер складатися лише з контрактників, в інших містяться твердження, що нова призовна кампанія буде масштабнішою від попередньої, а в третіх кажуть, що вже в 2018 році юнаків будуть призивати в армію на кілька років пізніше. Давайте дізнаємося, які коментарі дають з цього приводу офіційні особи країни. Пора розібратися в питанні, як же буде функціонувати армія України в 2018 році!
Особливості призову 2018 року
Згідно з останніми указами Президента країни, призовна кампанія здійснюється в порядку і в строки, які є цілком звичними для України. Навесні юнаків зазвичай закликають з’явитися у військкомати в травні-квітні, а в осінню кампанію для цього виділяють період з жовтня по листопад. Точні дати призову-2018 поки що назвати не вийде. Пояснюється це тим, що ще в 2016 році був виданий президентський указ, згідно з яким точні дати будуть оголошуватися в рік кампанії з набору в армію на підставі окремого урядового розпорядження. Пояснюється цей захід тим, що в нинішніх політичних умовах українська армія повинна швидко і оперативно реагувати на зовнішні загрози, тому терміни початку кампанії і кількість призовників можуть бути абсолютно різними.
Нагадаємо, що в Україні діє положення, згідно з яким у разі активізації воєнних дій і загострення ризику зовнішньої загрози строк проходження служби в лавах збройних сил може бути збільшений. На скільки саме може бути пролонгований термін служби, залежить від кожної окремо взятої ситуації.
Крім того, в 2018 році призовники отримають разову матеріальну допомогу у підвищеному розмірі, так як в 2017 була збільшена сума мінімалки, яка є базою для розрахунку. Тепер одноразова компенсація складе 6400 гривень.
Терміни, на які молоді українці повинні відправитися в армію, складають:
1,5 року – для хлопців, які йдуть служити після школи, не маючи диплому про отримання вищої освіти;
1 рік – для хлопців, які встигли провчитися в університеті і отримати диплом рівня магістра або спеціаліста. Вчорашніх студентів призвуть в армію України рівно на рік
З якого віку можуть призвати в армію в 2018 році?
У лави підрозділів армії України призиваються всі молоді люди, придатні до стройової служби, чий вік сягнув позначки в 20 років і не перевищує 27 років. Чоловіки, яким на момент початку призовної кампанії виповнилося 18 або 19 років, також можуть бути викликані до військкомату для проходження медичного огляду, але відправитися в армію вони можуть лише в тому випадку, якщо висловлять особисту згоду.
Нагадаємо, що віковий ценз призовників був змінений в Україні не так давно – ще кілька років тому в армію можна було потрапити відразу після шкільної лави, якщо колишній учень не зміг вступити до навчального закладу для продовження підвищення рівня своєї освіти. Однак Президент видав указ, згідно з яким вік призову був піднятий до 20 років, так як людина, що йде в армійські лави, повинен бути сформованою особистістю, яка має чітке усвідомлення, навіщо їй потрібна військова служба.
Порядок дій після отримання виклику до військкомату
Після того як юнакові, який відноситься до категорії військовозобов’язаних, була вручена повістка, він повинен прийти у військовий комісаріат в день і час, вказаний у бланку повідомлення. Нагадаємо, що в Указі Президента від 2016 року сказано: факт того, що ви не отримали повістку, не є підставою для неявки в комісаріат. У будь-якому випадку, як тільки в країні оголошується про початок весняної або осінньої кампанії для призовників, всі юнаки призовного віку повинні прийти у військкомат протягом 10 днів.
До числа причин неявки, які можуть бути визнані поважними, відносяться тільки форс-мажорні обставини, до яких зараховані стихійні лиха, несподівана поломка транспортного засобу (потягу чи автобуса), що підтверджено документально, лікарняний лист або смерть і поховання людини з числа найближчих родичів. Інші причини будуть вважатися спробою ухилитися від служби в армії.
Наслідки ухилення від призову і служби
Якщо ви проігноруєте повістку в військкомат або не повідомте, що змінили місце проживання, вам загрожує штрафна санкція у розмірі від 85 до 119 гривень. За повторне правопорушення доведеться сплатити штраф 170-255 гривень. Особливо злісні порушники можуть бути покарані штрафом, досягає розміру 10-15 прожиткових мінімумів. До страшенним ухильникам можуть бути застосовані заходи, прописані в Кримінальному кодексі України, які включають в себе покарання аж до трирічного позбавлення волі.
Хто може отримати відстрочку?
Згідно із законодавством, деякі категорії молодих людей можуть скористатися правами на отримання відстрочки від армійської служби, або бути відразу звільненими в запас. Закон встановлює винятки для наступних категорій осіб:
– юнаки, які є єдиними годувальниками сім’ї або піклувальниками осіб, які не можуть працювати, наприклад, дітей та інвалідів;
– хлопці, які утримують двох і більше дітей, які не досягли трирічного віку;
– призовники, у яких на момент отримання повістки дружина очікує дитини;
– юнаки, які виховують дітей, що мають інвалідність, або є чоловіками жінок, віднесених до категорії інвалідів;
– особи, які мають встановлений медичний діагноз, що дає змогу отримати відстрочку від призову на рік, або ж відразу видати розпорядження про списання у запас;
– особи, які пройшли армійську службу в іншій країні;
– юнаки, які навчаються в аспірантурі або інтернатурі на денному навчанні. Причому в цьому випадку не має значення, чи навчаєтесь ви у Внз України або будь-якої іншої країни;
– деякі категорії педагогічних і медичних працівників, службовців церкви, резервістів і поліцейських;
– особи, у яких на військовій службі загинули рідний брат або сестра;
– особи, підозрювані в здійсненні протиправних дій. Вони звільняються від армії на термін, який необхідний для проведення розслідування.
При цьому варто пам’ятати, що якщо ви не були відправлені в запас, а лише отримали можливість відстрочити поточний заклик, то вам потрібно буде з’явитися у військкомат через рік, щоб знову обгрунтувати право на його пролонгацію.
Будуть призовники-2018 відправлені в АТО?
Безумовно, саме це питання залишається самим злободенним як для самих призовників, так і для їх батьків. Згідно словами представників Генштабу України, юнаки, призвані в армію в 2018 році, не будуть допускатися на лінію фронту. Як зазначив Марк Андрусяк, який обіймає посаду заступника начальника Генштабу, цей момент прямо прописаний у нещодавно затвердженої військовій доктрині України. У цьому документі сказано, що солдати строкової служби потрапляють під дію принципу неучасті у бойових операціях.
Виняток становлять лише ті, хто висловить особисте бажання відправитися на передову. Причому спочатку солдатів все одно повинен буде пройти учебку, і лише потім може підписати контракт зі збройними силами. Звичайно, якщо в країні буде оголошена чергова хвиля мобілізації, то призовники можуть бути відправлені в зону проведення антитерористичної операції, адже саме за причини зовнішньої агресії Україна і відновила призов до лав збройних сил.
Джерело:http://2018.pp.ua
Уряд затвердив Річну національну програму під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018 рік
Кабінет Міністрів України на своєму засіданні 14 лютого затвердив Річну національну програму під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018 рік, а також схвалив відповідний проект Указу Президента України з метою подальшого внесення акта на підпис Глави держави. РНП є головним програмним документом, що спрямовує та регулює весь комплекс питань співробітництва з НАТО. Програма на 2018 рік містить 444 заходи за участі 58 міністерств та відомств, не враховуючи місцеві органи влади та інші інституції й організації. Віце-прем`єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе зазначила, що РНП є основним стратегічним документом планування внутрішньодержавних реформ у контексті взаємодії України з Північноатлантичним Альянсом. Мета цієї взаємодії – підготовка до набуття членства у НАТО. «За своїм змістом і форматом трансформована і модернізована РНП 2018 року дедалі більше стає схожа на сучасні стратегічні документи. Щорічне збільшення кількості заходів співробітництва свідчить, зокрема, про позитивний алгоритм активізації співпраці, розширення сфер взаємодії», – підкреслила Віце-прем`єр-міністр.
Вона також повідомила, що вже ближчими днями розпочнеться підготовка РНП на 2019 рік, яка буде поєднана з підготовкою державного бюджету на 2019 рік. «Наше завдання вперше побудувати «дорожню карту» підготовки до членства в НАТО, яка була б за змістом і ідеологією споріднена з програмою діяльності Уряду, мала б відповідне фінансове наповнення», – сказала Іванна Климпуш-Цинцадзе.
Довідково
Програма на 2017 рік містить 375 заходів, з яких виконані 307 (81,9%), 49 виконуються (13%), 19 не виконано з об’єктивних причин. Наявність невиконаних заходів пояснюється, насамперед, скасуванням або перенесенням строку їхнього виконання на 2018 рік за ініціативою організаторів, а також переорієнтацією першочергових потреб у зв’язку з проведенням антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
Програма на 2016 рік містила 255 заходів, з яких 210 виконані
(82%), 34 виконуються (13,3%), 11 не виконано з об’єктивних причин. Наявність невиконаних заходів пояснюється скасуванням або перенесенням строку їхнього виконання на 2017 рік за ініціативою організаторів або зміною формату співробітництва.
Уряд схвалив план заходів з інформування про євроатлантичну інтеграцію
Кабінет Міністрів України на своєму засіданні 14 лютого ухвалив розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції вдосконалення інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2018 рік».
Ухвалення документа має забезпечити цього року ефективне інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України. Мета – підвищити рівень підтримки українцями державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції та рівень довіри до НАТО як до інституції, що відіграє ключову роль у зміцненні міжнародної безпеки. «Це дуже важливе рішення, особливо в контексті протидії російській пропаганді. Та окрім спростування ще радянських і нових російських міфів про НАТО, у нас багато роботи з роз`яснення суті Північноатлантичного Альянсу. НАТО – це не лише армія. НАТО – це права людини, верховенство права, освіта, екологія», – сказала Віце-прем`єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе. За результатами соціологічних досліджень, більшість українців підтримують вступ України до НАТО. Однак, на думку Віце-прем`єр-міністра, це радше емоційна підтримка на тлі російської агресії. Тому Іванна Климпуш-Цинцадзевважає необхідною інформаційну роботу, яка допомогла би перетворити цю підтримку на усвідомлену та обґрунтовану розумінням діяльності Альянсу.
Заходи, що містяться у плані, конкретні, розраховані на різні цільові аудиторії та охоплюють усі регіони України.
Євроатлантична інтеграція: знайомтеся з офіційними документами
Законом України «Про безоплатну правову допомогу» (далі – Закон) визначено поняття правової допомоги, як надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.
У Законі окреслено поняття безоплатної первинної та вторинної правової допомоги:
– безоплатна первинна правова допомога охоплює такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуальних);
– згідно чистини другої статті 13 Закону безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:
захист;
здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
складення документів процесуального характеру.
Хто має право отримати ці види допомоги?
Безоплатна первинна правова допомога надається кожній особі, тобто громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, в тому числі біженцям, які перебувають під юрисдикцією України. За отриманням первинної правової допомоги особа може звернутись особисто, по телефону, листом або електронним листом. Однак, найкращим способом є особисте звернення, оскільки юрист матиме змогу одразу ознайомитись з документами, що стосуються звернення особи і ефективніше надати первинну правову допомогу.
Відповідно до ст. 14 Закону безоплатна вторинна правова допомога надається таким категоріям осіб:
– особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб – на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону;
– діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту, – на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону;
– внутрішньо переміщені особи – на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону;
– громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, з питань, пов’язаних з отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до моменту отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
– особи, до яких застосовано адміністративне затримання, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону;
– особи, до яких застосовано адміністративний арешт, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону;
– особи, які відповідно до положень кримінального процесуального законодавства вважаються затриманими, – на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону;
– особи, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, – на правові послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону;
– особи, у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії, а також особи, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або обмеження волі, – на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону;
– особи, на яких поширюється дія Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, – на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання;
– ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, – на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону;
– особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, – до моменту прийняття рішення про надання такого статусу.
– особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, протягом розгляду справи в суді;
– особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, протягом розгляду справи в суді;
– особи, реабілітовані відповідно до законодавства України, – на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, стосовно питань, пов’язаних з реабілітацією;
– особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, – на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.
До того ж, право на безоплатну вторинну правову допомогу мають громадяни держав, з якими Україна уклала відповідні міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов’язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.
Порядок подання звернень про надання безоплатної вторинної правової допомоги
Звернення про надання одного з видів правових послуг подаються особами, які досягли повноліття, до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги або до територіального органу юстиції за місцем фактичного проживання таких осіб незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Звернення, що стосуються дітей, подаються їх законними представниками за місцем фактичного проживання дитини або її законних представників.
Звернення, що стосуються осіб, визнаних судом недієздатними, або дієздатність яких обмежена судом, подаються їх опікунами або піклувальниками за місцем фактичного проживання таких осіб або їх опікунів чи піклувальників.
Разом із зверненням про надання безоплатної вторинної правової допомоги особа або законний представник особи повинні подати документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з категорій осіб, яким надається безоплатна вторинна правова допомога.
Рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або відмову у її наданні приймається місцевим центром протягом 10 днів з дня отримання заяви та всіх необхідних документів.
Вторинна правова допомога включає в себе вже реальне супроводження справи громадянина в судах
Забезпечення представництва інтересів суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу здійснюється центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Самі правові послуги безоплатної вторинної правової допомоги надають адвокати, відібрані за результатами конкурсу.
Тобто, після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомогицентр з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає цю допомогу на постійній основі за контрактом або укладає договір з адвокатом, включеним до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.
З метою отримання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги звертайтеся до Кропивницького місцевого центру з надання вторинної правової допомоги, діяльність якого поширюється на територію населених пунктів Кіровоградського району.
Адреса центру: м. Кропивницький, вул. Архітектора Паученка, 64/53
Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги:
0-800-213103
Електронна адреса:
kropyvnytskyi1.kropyvnytskyi@legalaid.kr.ua
Директор: Березніченко Станіслав Володимирович
Телефон: (0522) 32-08-24, моб. 095-876-62-33
З метою підвищення правової свідомості українців та інформування громадян щодо використання та захисту їхніх прав у повсякденному житті, в Україні діє загальнонаціональний правопросвітницький проект Міністерства юстиції України «Я маю право». В рамках проекту проводиться інформування громадян та надання практичних рекомендацій щодо захисту прав за найбільш актуальними напрямами.
Актуальна тема: ЩО РОБИТИ, КОЛИ ВИМАГАЮТЬ ХАБАРА ЗА ІСПИТ ЧИ НАВЧАННЯ?
Що таке хабар?
Відповідно до ст. 368 та ст. 369 Кримінального кодексу України, неправомірна вигода охоплює матеріальні предмети і немайнові вигоди.
Хабар – це різновид матеріальної вигоди.
Що робити?
- В жодному разі НЕ ДАВАЙ ХАБАРА!
- Звернися до органу студентського самоврядування або профспілки вищого
навчального закладу (далі – ВНЗ), повідом керівництво ВНЗ.
- Повідом правоохоронні органи. Тобі роз’яснять подальші дії.
- Підготуй докази (аудіо-, відеозапис, свідчення друзів).
- Напиши заяву у поліцію за місцезнаходженням ВНЗ.
Що відбуватиметься далі?
- Працівники поліції помітять спеціальною фарбою гроші, які група збирається передавати службовій особі ВНЗ. Цей напис буде помітним тільки в ультрафіолетовому світлі. Номери купюр теж перепишуть.
- Правоохоронці можуть встановити відеоспостереження або зафіксувати факт отримання неправомірної вигоди іншим способом, передбаченим законом.
- Подзвони до Єдиного контакт-центру 0 800 213 103 та додатково отримай правову консультацію.
ЗАПАМ’ЯТАЙ! ТИ МАЄШ ПРАВО на освіту без корупції!
Що треба знати?
Відповідальність за неправомірну вигоду, зокрема хабар, несуть ОБИДВІ СТОРОНИ – і та, що його дає, і та, що його отримує.
Своєчасне добровільне повідомлення про неправомірну вигоду звільняє від кримінальної відповідальності.
http://pravo.minjust.gov.ua/
ПРО ПРОЕКТ
Загальнонаціональний правопросвітницький проект «Я МАЮ ПРАВО!» реалізується Міністерством юстиції у співпраці з системою безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, за підтримки юридичних клінік, міжнародних донорів та партнерів. Мета проекту – підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві. Це масштабна реформа правової свідомості, яка забезпечить сталий розвиток України як сучасної демократичної держави. Одним з ключових елементів, який забезпечує реалізацію проекту «Я МАЮ ПРАВО!», є надання громадянам безоплатної правової допомоги. Це дієвий та ефективний механізм, який дає можливість захистити свої права кожному.
Перейти до проекту …
Василь Олександрович Сухомлинський (28 вересня 1918, с. Омельник (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) -український радянський педагог, публіцист, письменник, поет.
Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім’ї. Тут минули його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933 році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука. Спочатку Василь Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі. У 1941 році, під час Другої світової війни, добровольцем йде на фронт. У січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко поранений, захищаючи Москву у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, він просився на фронт, проте комісія не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року подав заяву про вступ до ВКП(б)[1]. Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився назад до школи. В 1948 році Васи́ль Олекса́ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно працює протягом 23 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа, до того ж ще і майже зруйнована за роки війни, відомою її зробив Сухомлинський. Педагог, як і філософ, потребує десятиріччя, щоб сформулювати свої світоглядні принципи, скласти педагогічні переконання. Багато років пішли на це і в Сухомлинського.
Ці 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно — публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально — виховного процесу». З 1957 р. — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР. 1958 — заслужений вчитель УРСР. 1968 — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. Василь Олександрович, як ніхто інший у вітчизняній педагогіці, мужньо ставив і розв’язував проблему формування в молоді національного і естетичного світобачення. Про один із шляхів успішного розв’язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти кращі народні традиції і стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. В його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи. Для Сухомлинського формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — основне завдання гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного. Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя.
Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».
На мій погляд, ця теза має стати програмною для нашого вчительства і для наших державотворців. Звернення до педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, розгляд його педагогічної системи, наявність наукових шкіл та їх активна діяльність як наукова, так і просвітницька, свідчать про плідність і перспективність цього напряму досліджень не лише в структурі історико-педагогічної науки, а й значущість для розв’язання актуальних проблем сучасної освітньої та виховної практики. 2 вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у життя та його твори залишаться назавжди. Василь Олександрович Сухоминський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.
Його книги виходили і виходять масовими тиражами в багатьох країнах світу (Росії, Німеччині, Японії, США, Канаді, Китаї та ін.). Він став визнаним класиком педагогіки 20 століття. Василь Сухомлинський про виховання успіхом у навчанні Творчість Василь Сухомлинський — автор 41 монографії і брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність всього його педагогічного мислення.
Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. В період з 1945 по 1970 рр. надруковано 463 статті; у 1971–1986 рр. — 105 статей. Країни, де видавались твори В. Сухомлинського: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Чувашія. А також: Англія, Болгарія, Іспанія, Китай, Монголія, Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехословаччина, Югославія, Японія.
Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах та ін. Пропагуючи в засаді виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціалізації (з 15 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв’язку школи з життям».
Найважливішими працями Сухомлинського є: «Воспитание коллективизма у школьников» (1956); «Трудовое воспитание в сельской школе» (1957); «Педагогический коллектив средней школы» (1958); «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959); «Воспитание коммунистического отношения к труду» (1959); «Воспитание советского патриотизма у школьников» (1959); «Система роботи директора школи» (1959); «Верьте в человека» (1960); «Як ми виховали мужнє покоління» (1960); «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» (1961); «Духовный мир школьника» (1961); «Формирование коммунистических убеждений молодого поколения» (1961); «Людина неповторна» (1962); «Праця і моральне виховання» (1962); «Дума о человеке» (1963); «Нравственньй идеал молодого поколения» (1963); «Шлях до серця дитини» (1963); «Воспитание личности в советской школе» (1965); «Щоб у серці жила Батьківщина» (1965); «Моральні заповіді дитинства і юності» (1966); «Трудные судьбы» (1967); ‘”Павлышская ” (1969); «Сердце отдаю детям» (1969); «Народження громадянина» (1970); «Методика виховання колективу» (1971); «Разговор с молодым директором школы» (1973); «Как воспитать несовершеннолетнего человека» (1975); «Мудрая власть коллектива» (1975) та багато інших. У 1976 р. видані вибрані твори Сухомлинського у 5-ти т.
У 1974 р. за книгу «Серце віддаю дітям» Сухомлинський удостоєний Державної премії УРСР. Нагороджений орденом Леніна та багатьма медалями. В 1989 р. була утворена Міжнародна асоціація прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. — Українська асоціація Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога. З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості В. О. Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.
Ураховуючи визначний внесок В. О. Сухомлинського у вітчизняну і світову педагогічну науку, Верховна Рада України постановила: оголосити 2003–2004 навчальні роки в Україні роками Василя Олександровича Сухомлинського. Зростання кількості публікацій, пов’язаних з життям і діяльністю В. О. Сухомлинського, їх багатоплановість, а також видання творів різними мовами зумовлюють потребу систематичного аналізу й упорядкування. Тому природно, що дослідники із середини 90-х років, історики педагогіки запропонували вживати узагальнюючий термін «Сухомлиністика».
Зараз ним широко користуються дисертанти, викладачі вузів, бібліотекарі. За десять років сухомлиністика набула стабільності, масштабності й різноплановості. За ініціативою Української асоціації Василя Сухомлинського з 1993 р. проводяться щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю». 25 вересня 2003 р. відбулися урочисті збори в Київському міському будинку вчителя, присвячені 85-річчю від дня народження великого педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського та другі Міжнародні і десяті Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю: особистість учителя»
Важливим засобом поширення ідей В. Сухомлинського є проведення Всеукраїнських конкурсів студентських робіт за його спадщиною. Спадщина вченого є об’єктом наукового дослідження докторських і кандидатських дисертацій, виконаних у різних країнах. Ідеї Сухомлинського активно впроваджують в життя: НВК «Павлиська ЗШ І-ІІІ ступенів-ліцей ім. В. О. Сухомлинського»; Український колеж ім. В. О. Сухомлинського м. Києва; Олександрійське педагогічне училище Кіровоградської області ім. В. О. Сухомлинського; Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського; дитячий навчальний заклад ім. В. О. Сухомлинського; Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського.
Нагороди та відзнаки Пам’ятник Сухомлинському в Олександрії на подвір’ї педагогічного коледжу імені Сухомлинського Пам’ятник на могилі Василя Сухомлинського, кладовище селища Павлиш. За свою педагогічну працю він був нагороджений двома орденами Леніна, багатьма медалями Союзу РСР. З 1958 року Сухомлинський — член-кореспондент Академії Педагогічних Наук РРФСР, з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР. В 1968 року йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В тому ж році він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. У 2011 році на честь Василя Сухомлинського названа вулиця в Києві. Ім’ям Сухомлинського названа відомча відзнака Міністерства освіти і науки України. Українська монета з серії «Видатні особистості України»
Деякі твори
- Серце віддаю дітям
- Сто порад учителеві
- Народження громадянина
- Батьківська педагогіка
- Як виховати справжню людину
- Методика виховання колективу
- Письма к сыну
- О воспитании
День вшанування загиблих на Майдані, день пам’яті Героїв Небесної сотні
У період 18-20 лютого 2014 року в центрі Києва загинули близько ста осіб, кілька десятків зникли безвісти, більше тисячі дістали поранення, а сотні – були заарештовані та піддані тортурам.
Для припинення свавілля державних органів зранку 18 лютого 2014 року протестувальники організували ходу до Верховної Ради України, яка отримала назву «Мирний наступ». Громадяни вимагали від влади рішень для виходу з кризи і врегулювання ситуації в країні, насамперед обмеження повноважень президента України шляхом внесення змін до Конституції України. Працівники міліції, діючи за вказівками керівництва правоохоронного органу, спільно з «тітушками», грубо порушуючи чинне законодавство, застосовували надмірне насильство і використали вогнепальні набої та зброю, вчинивши жорстокий силовий розгін ходи.
Як наслідок, 18 лютого на вулицях Інститутській та Грушевського, Кріпосному провулку та Маріїнському парку загинуло 23 людини, а 509 отримали тілесні ушкодження, з них 37 – тяжкі, 85 – середньої тяжкості. У вересні 2014 року, вже після повалення злочинного режиму, Україна відкрила кримінальне провадження щодо розслідування злочинів на Майдані.
На сьогодні Генпрокуратура розслідує понад дві тисячі епізодів у справі щодо злочинів на Майдані в період з 21 листопада 2013-го до 21 лютого 2014 року. Частину справ за подіями тих днів вдалося довести до суду. Так, за чотири роки вже ухвалено 50 судових вироків, 412 особам повідомлено про підозру.
Притягнення до відповідальності ймовірних організаторів розгону Майдану – справа надзвичайно складна, адже значна частина з них утекла за кордон, зокрема до Росії. Нині у розшуку у справах Майдану, які веде Департамент спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, перебуває 91 особа.
День Героїв Небесної Сотні відзначають в Україні щорічно 20 лютого. Відповідно до Указу Президента України від 11 лютого 2015 року № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» та розпорядження Кабінету міністрів України від 23 серпня 2017 року № 574-р.
Як стати військовослужбовцем за контрактом?
На військову службу за контрактом до рядового, сержантського і старшинського складу приймаються: громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби; а також військовозобов’язані та жінки, які не мають військових звань офіцерського складу, з відповідною освітою та спеціальною підготовкою. Вік для прийняття кандидатів на військову службу за контрактом становить від 18 до 40 років (граничний вік прийняття в особливий період збільшується до 60 років для чоловіків, для жінок – до 50 років).
Основні вимоги під час відбору
На військову службу за контрактом приймають якщо:
- За станом здоров’я кандидат на військову службу придатний за медичними показниками та показниками профвідбору.
- У претендента на проходження військової служби відмінна фізична підготовленість та психологічна стійкість.
- Є загальноосвітній рівень.
- Присутня мотивація до військової служби.
- Сформований рівень ідейних цінностей, моральних та професійних якостей.
- Немає судимостей та скоєння тяжких злочинів.
Терміни військової служби за контрактом
Для громадян України, які вперше прийняті на військову службу за контрактом, терміни військової служби наступні:
– військовослужбовці, прийняті на посади рядового складу – строк на 3 роки;
– військовослужбовці, прийняті на посади сержантського і старшинського складу – строк від 3 до 5 років залежно від згоди сторін;
– особи, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію – строком на 6 місяців.
Особливості контрактної військової служби для жінок
Вік: від 18 до 40 років (граничний вік призову для жінок збільшується до 50 років на час особливого періоду).
Посади та спеціальності: Жінки-військовослужбовці призначаються на такі основні посади: зв’язку—”телефоніст”, “телеграфіст” та інші; тилу—”кухар”, “кравець” та інші; медичні—”фельдшер”, “медична сестра” та інші; штабу—”діловод”, “відповідальний виконавець”, “бухгалтер” тощо.
5 кроків до контрактника
Крок 1: Прийти до свого районного військового комісаріату та більш детально дізнатися про військову службу у Збройних Силах України. Відвідати військову частину, яка зацікавила та дізнатися про майбутню службу та обрану спеціальність.
Крок 2: Подати усі необхідні документи.
Крок 3: Пройти медичне обстеження, професійний та психологічний відбір.
Крок 4: Підписати контракт, пройти курс навчання за обраною спеціальністю в військових навчальних центрах.
Крок 5: Прийти до обраного місця служби та пройти військову службу за отриманою спеціальністю.
Пільги для військовослужбовців-контрактників
- Грошове забезпечення
Грошове забезпечення військовослужбовця залежить від займаної посади, військового звання, кваліфікації, терміну проходження військової служби. Наразі грошове забезпечення осіб рядового складу становить від 7000 гривень, сержантського складу – від 8300 гривень і вище.
Раз на рік надається: матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового окладу (якщо є для цього відповідні підтверджуючі документи). Крім того, надається грошова допомога на оздоровлення у разі надання щорічної відпустки, у розмірі місячного грошового забезпечення.
Разом з тим, при переїзді до нового місця військової служби в інший населений пункт виплачується грошова допомога у розмірі 100% місячного грошового забезпечення на військовослужбовця та 50% місячного грошового забезпечення на кожного члена сім’ї.
- Отримання житла за рахунок держави
Особи, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, можуть розміщуватися в спеціально пристосованих казармах у військовій частині, а сімейні – у сімейних гуртожитках. Військовослужбовці, які мають вислугу в 20 років і більше, мають право на отримання постійного житла.
- Інші привілеї
Забезпечення військовослужбовців за контрактом безкоштовними обідами у робочі дні (або за бажанням грошовою компенсацією у розмірі вартості набору продуктів на приготування обіду).
Безоплатна медична допомога у військово-медичних закладах охорони здоров’я .
Право на санаторно-курортне лікування та відпочинок у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристських базах Міністерства оборони України (один раз на рік).
Отримання освіти у вищих навчальних закладах (вищих військових навчальних закладах) без відриву від проходження військової служби (за заочною формою навчання).
Право на пенсійне забезпечення незалежно від віку в тому разі, якщо на день звільнення зі служби вислуга становить 25 років і більше або за наявності трудового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба.
За більш докладнішою інформацією звертайтеся до Кіровоградського районного військового комісаріату за адресою м. Кропивницький, вул. Кільцева, 3А, тел. 56-73-73, 56-56-10.
Кожного юнака певного віку цікавить, коли буде проводитися призов у армію України в 2018 році. І це не дивно, адже Закон України про проходження військової служби часто доповнюється, а тривалий конфлікт на сході країни змушує задуматися про майбутнє. Армійські реформи передбачають зміну в багатьох частинах Закону і статуту української армії. Насамперед нововведення торкнутися молодих людей призовного віку.
Першою і найбільш позитивною новиною є скасування примусової часткової мобілізації громадян. Це означає, що українці більше не побачать мобілізації. Ситуація з обов’язковою строковою службою виглядає менш перспективно, адже скасовувати її ніхто не збирається. Головнокомандуючий армією України обіцяє, що до 2020 року країна повністю перейде на контрактну основу, а значить люди, які не бажають віддавати борг батьківщині» видихнути з полегшенням. На даний момент кількість військовослужбовців скоротиться більш, ніж на половину (з 200 тисяч до 70), а частина з решти переведуть на контрактну основу. Оскільки основний ресурс збройних сил становить саме армія, говорити про повне переведення на контрактну основу рано.
Дати і терміни проведення призовної кампанії 2018
Відповідь на питання про те, скільки закликів в армію в 2018 році очікувати українцям простий – всього два. По стандарту це осінній і весняний призов. Тривалість їх становить від 1 до 2 місяців, залежно від швидкості комплектації військ. Така різниця в тривалості закликів пов’язана з нестачею необхідних кадрів. Хорошим прикладом є осінній призов в столиці, під час якого порядку отримали близько 24 тисяч чоловік, що з’явилися у військкомат не більше тисячі, а придатними виявилися всього 50 юнаки.
Щоб поповнити резерв молодими кадрами заклик можуть продовжити на термін більше 1 місяця. Новини про призов офіцерів запасу, які турбують близько 10 тисяч українців із таким званням, не обіцяють нічого нового. Призов офіцерів був запланований ще на початок 2017 року, але за фактом не проведена. Варто зазначити, що міністерство оборони підготувало всі необхідні документи з цього питання, і в разі схвалення кабміном, призов офіцерів все-таки відбудеться.
Фахівці впевнені в тому, що країні необхідно змішане комплектування збройних сил. Останнє передбачає наявність великої кількості звичайних строковиків та контрактників. У той же час міністерство оборони запевняє в необхідності докорінної перебудови системи забезпечення армії. На їхню думку, солдатам потрібно більшою мірою освоювати практичні навички.
Скільки буде тривати кожен заклик 2018
Строки призову в армію в 2018 році в Україні залишаються колишніми. При цьому закликати строковиків будуть у квітні-травні під час першої хвилі і в жовтні-листопаді під час другої. У перервах між цими діями будуть звільнятися в запас військовослужбовці ЗСУ, спец.служб та інших формувань. Дані дії будуть проводитися для всіх юнаків з повною вищою освітою в травні-червні, а також у жовтні-листопаді 2018 року.
Інші категорії військовослужбовців зможуть повернутися додому в період з початку квітня до кінця червня і з початку жовтня до кінця грудня.
На одну призовну кампанію 2018 року планується виділити близько 45 мільйонів гривень, з яких на виплату кожному солдату піде 3 тисячі гривень. Також в розрахунок включені витрати по призовної кампанії, які складають 93 гривні на кожну людину.
По закінченню обов’язкової служби, кожен солдат має право залишитися в лавах збройних сил України і отримувати гідну заробітну плату. На поточний момент вона становить:
- 7 тисяч гривень для солдата-контрактника;
- 9 тис. грн для взводу;
- 10 і 12 тисяч гривень для командира батальйону і командира бригади відповідно;
- близько 10 тисяч учасників бойових дій;
- 1800-2700 євро для контрактників миротворчої місії.
Кому доведеться захищати батьківщину в обов’язковому порядку
Останні новини про призов в армію в 2018 році в Україні повідомляють про можливість зміни призовного віку. На даний момент під заклик потрапляють особи чоловічої статі у віці від 20 до 27 років, а також повнолітні (18-19 років) за власним бажанням. У перспективі вікову категорію планується розширити, адже країні потрібні відповідальні та сформовані особистості.
Як і в колишні часи, громадянин може отримати відстрочку від армії. Приводом для відстрочки можуть послужити:
- маленька дитина (до трьох років);
- наявність статусу одинокого батька;
- навчання у Вузі на денному відділенні (а також в аспірантурі);
- тимчасові проблеми зі здоров’ям;
- проведення слідства за підозрою у вчиненні злочину;
- одночасне проходження служби братом;
- статус сироти;
- опікунство над непрацездатним родичем (включно над дружиною);
- вагітність або інвалідність подружжя.Звільняються від примусової служби в армії наступні категорії:
- батько багатодітної сім’ї;
- працівники медичної, духовної сфери;
- поліцейські;
- колишні ув’язнені;
- непридатні за станом здоров’я;
- особи, старше призовного віку (винятком є офіцери запасу, які не проходили службу в армії. Для них граничний вік є 43 роки).
Перший заклик 2018. Особливості
Весняний призов в армію 2018 року буде проводитися з початку квітня і до середини травня. Під перший заклик 2018 року потраплять близько 14 тисяч осіб. У разі призову офіцерів запасу (близько 4 тисяч чоловік), кількість звичайних призовників не зміниться. Серед офіцерів особлива увага приділяється цим командувачем підрозділами на рівні взводу або роти. Але і в цьому разі держава йде на поступки і враховує різного роду сімейні обставини.
У перервах між закликами проводиться ретельна перевірка та опрацювання даних про всіх юнаків відповідного віку. Про обов’язковий призов на службу осіб жіночої статі інформація відсутня.
Скільки часу проведуть в армії українці
Термін служби в армії за призовом у 2018 році в Україні не змінюється: спеціалісти і магістри всіх спеціальностей будуть нести службу на протязі року, а всі, хто не має повної вищої освіти – півтора. Винятком є курсанти вищих військових навчальних закладів: вони повинні відслужити від 2 до 5 років. Особливістю нового законопроекту є виплати службовцям: для осіб рядового складу (солдат) покладається матеріальна допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів, а для осіб молодшого офіцерського складу – близько 9 тисяч гривень (одноразово).
Якщо ж солдатів під час служби отримає інвалідність, то він має право на отримання державної допомоги у розмірі 230 тисяч гривень. У разі загибелі солдата сім’ї покладається виплата в розмірі 772 тисяч гривень.
Важливо! Розмір будь-якої з гарантованих виплат затверджений і не прив’язаний до рівня заробітної плати.
Відправлять солдатів в АТО
Також чиновники гарантують строковикам безпечну службу за межами території зони АТО. Відправляти солдатів в зону бойових дій можуть лише за власним бажанням і лише після проходження спеціальної підготовки. Для юнаків, які не бажають проходити стройову службу існує альтернативна. До останньої можна віднести прикордонні війська. По закінченню обов’язкового рядок, кожен солдат може продовжити контракт на будь-який період. Зважаючи популяризації даного виду служби, прикордонні частини України можливе пройти лише на конкурсній основі.
Важливо! У разі розвитку несприятливої обстановки в країні, термін служби для всіх категорій може бути збільшений.
Коли очікувати порядку?
Точні дати призову 2018 заздалегідь не повідомляються. Це пов’язано з частими предоставлениями неправдивої інформації про стан здоров’я. Відомо, що працівники військових комісаріатів починають оформляти порядку за місяць до початку офіційного заклику. Кандидатів на проходження служби підбирають за віком і станом здоров’я.
Важливо! З часу одержання повістки протягом 10 календарних днів, необхідно звернутися до військкомату за місцем проживання. У разі ігнорування цієї вимоги, призовник зобов’язаний сплатити штраф у розмірі від 85 до 119 гривень. Якщо порушення повториться – сума штрафу збільшиться і складе 170-255 гривень. За неодноразове порушення або у разі укриття від військкомату, призовник може потрапити під кримінальну відповідальність. Дана відповідальність передбачає позбавлення волі строком до трьох років.
Джерело:http://dovidkam.com
Як громадяни можуть впливати на владу? Все залежить від нас самих!
Сучасний вітчизняний політичний процес характеризується наявністю певних соціально-політичних, соціально-економічних, інституційних проблем. Актуального значення набувають питання реального втілення ідей демократичного суспільства, в основу якого закладена здатність та можливість населення до суспільної самоорганізації за місцем проживання, що дає можливість самостійно, у межах Конституції і законів, вирішувати питання місцевого значення. Відповідно до Конституції України (ст. 5) у нашій державі народ є єдиним джерелом влади. Конституцією, іншими законами країни передбачено цілий ряд форм як безпосереднього вирішення всім народом (принаймні, його більшістю) або жителями окремих міст, територіальних громадам найбільш важливих питань (референдуми, вибори), так і форм активного впливу на діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування.
Щодо залучення населення до активної участі у вирішенні питань місцевого значення, важливе місце у системі місцевого самоврядування належить органам самоорганізації населення, які відповідно до Конституції України (ст. 140, ч. 6), Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” (статті. 1, 14), а також базового Закону „Про органи самоорганізації населення” створюються за ініціативою громадян, об’єднаних проживанням на певній території населеного пункту (будинок, вулиця, квартал, мікро¬район) або жителів окремого села, селища, яке не є адміністративним центром, з дозволу відповідальної сільської, селищної, міської, районної у місті ради. Тобто органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються жителями, які проживають на законних підставах на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення окремих питань місцевого значення. Це будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, районів у містах, сільські, селищні комітети.
Навіщо громадськості потрібні органи самоорганізації? Перш за все задля допомоги задовольнити суспільний інтерес та потреби жителів: дійти до влади зі своїми проблемами та потребами і спробувати вирішити їх; здійснювати громадський контроль за діяльністю влади та інших постачальників різних послуг; допомогати об’єднуватися у вирішенні спільних проблем за місцем проживання.
Навіщо місцевій владі потрібні органи самоорганізації? Для того, щоб з’ясувати, що найбільше хвилює населення; залучити додаткові ресурси для вирішення соціальних проблем; подолати недовіру населення до влади через ефект причетності; об’єднати зусилля з громадою в боротьбі з соціально-безвідповідальним бізнесом та відстоюванні інтересів перед державною владою та політичною кон’юнктурою.
Таким чином, основними завданнями органів самоорганізації населення є створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законівУкраїни; задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.
Згідно з ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про органи самоорганізації населення» обирати і бути обраними до органу самоорганізації населення в порядку, визначеному цим Законом, можуть жителі, які на законних підставах проживають на відповідній території.
Які повноваження органу самоорганізації населення?
1) представлення разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;
2) сприяння додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами;
3) вносення у встановленому порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів;
4) організація на добровільних засадах участі населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо; з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення;
5) організація на добровільних засадах участі населення у здійсненні заходів щодо охорони пам’яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві і ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об’єктів загального користування із дотриманням встановленого законодавством порядку проведення таких робіт;
6) здійснення контролю за якістю надаваних громадянам, які проживають у жилих будинках на території діяльності органу самоорганізації населення, житлово-комунальних послуг та за якістю проведених у зазначених жилих будинках ремонтних робіт;
7) надання допомоги навчальним закладам, закладам та організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту; сприяння збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам’яток історії та культури, впровадження побут нових обрядів;
8 ) організація допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям загиблих воїнів, партизанів та військовослужбовців, малозабезпеченим та багатодітним сім’ям, а також самотнім громадянам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, вносення пропозиції з цих питань до органів місцевого самоврядування;
9) надання необхідної допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організація вивчення населенням правил пожежної безпеки, участь у здійсненні громадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки;
10) сприяння відповідно до законодавства правоохоронним органам у забезпеченні ними охорони громадського порядку;
11) розгляд звернень громадян, ведення прийому громадян;
12) ведення обліку громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення;
13) сприяння депутатам відповідних місцевих рад в організації їх зустрічей з виборцями, прийому громадян і проведенні іншої роботи у виборчих округах;
14) інформування громадян про діяльність органу самоорганізації населення, організація обговорення проектів його рішень з найважливіших питань.
Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.
Більш докладну інформацію ви знайдете за посиланням нижче.
Якщо ви небайдужі до життя своєї громади, бачите його проблеми та шляхи їх вирішення, якщо ви маєте активну громадську позицію – скористайтеся своїм правом на владу та залучайтеся до вирішення місцевих питань шляхом створення органів самоорганізації населення. Для отримання консультацій звертайтеся до Великосеверинівської об`єднаної громади.
ІНФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДО 80-Х РОКОВИН “ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ” В УКРАЇНІ
«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Історична довідка
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %). Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва. Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували. Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 р. він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський. Ще до початку дії оперативного наказу № 00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 р. розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного НКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» та інших позасудових репресивних органів повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 р. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять». Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Особа могла написати донос на колег, остерігаючись, що ті донесуть на неї першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо. Розіграні за сценарієм показові процеси проти керівників/очільників партійних та державних осередків у 1937-1938 рр. передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. «Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».
Джерело: http://www.memory.gov.ua
МОВОЮ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ: ГОЛОДНИЙ МОР 1932-1933 РОКІВ
Восени 1929 року листопадовий пленум більшовицької партії взяв курс на суцільну колективізацію сільського господарства. Розпочалась нова доба в історії українського селянина-власника, якому держава диктатури пролетаріату дарувала новий статус кріпака-колгоспника.
Йосип Сталін, який з 1929 року, подолавши внутрішню партійну опозицію, став одноособовим господарем Кремля, завжди вважав, що селянське питання у багатонаціональній імперії, якою на той час був Радянський Союз, є у першу чергу питанням національним. З особливою пересторогою ставився він до українського селянства, котре у добу визвольних змагань 1918-1921 рр. набуло великого досвіду збройної боротьби з владою рад у загонах Н.Махна, Д.Терпила, М.Григор’єва.
Першим кроком до закріпачення українського селянства стала кампанія боротьби з куркулем, тобто селянином-власником, розгорнута з часу закріплення радянської влади в Україні. Відправними положеннями до розуміння суті цієї політики є здійснення розколу українського села, нацьковування сільської бідноти на селянина-виробника сільськогосподарської продукції. Здійснення «союзу робітничого класу та біднішого селянства» вилилося у створення в 1918-1919 рр. нелегітимних навіть в радянській системі виконавчої влади місцевих організацій: комітетів бідноти та комітетів незаможних селян. У «Тимчасовому положенні про організацію робітничо-селянської влади на місцях», прийнятому Тимчасовим робітничо-селянським урядом України 30 листопада 1918 року, висувалася вимога відновлювати радянську владу на селі у формі комітетів бідноти, створення яких покладалося на місцеві організації КП(б)У.
На комітети незаможних селян (КНС), котрі діяли з 1919 до 1933 року, КП(б)У покладалася особлива місія «ліквідації куркульства як класу» в період масової колективізації сільського господарства.
Діяльність цих класових організацій мала забезпечити усунення з місцевих рад заможного селянина та «середняка», провести більшовизацію їх керівних органів-виконавчих комітетів. Комнезами мали також завдання контролювати хід хлібозаготівлі, створювати так звані «буксирні бригади», спеціальні загони активістів по вилученню хліба та усуспільненню селянського майна.
Окрім КНС до цієї «роботи» залучалися місцеві органи влади та комсомол, які контролювалися повітовими, губернськими партійними комітетами, спеціальними контрольними комісіями КП(б)У. Особливість соціального стану селянства в Україні кінця двадцятих років полягала в тому, що в своїй масі за роки непу воно стало середняцьким. За офіційними статистичними даними ЦСУ СРСР на 1927 р. у республіці було близько 4 % селянських господарств, віднесених до категорії заможних, а в 1929 р., на момент розгортання суцільної колективізації, їх налічувалося лише 1,4 %. Саме на середнє селянство, в основній масі, випали тотальні репресії в період суцільної колективізації, які прикривалися згори удаваною політикою союзу робітничого класу із середняком.
Розкуркулення села розпочалося у березні 1930 року. Воно охопило 309 районів із 581 наявних в Україні. Станом на 10 березня було розкуркулено 61 887 господарств, або 2,5 % від їх загальної кількості. Перша негативна реакція селянства на насилля держави диктатури пролетаріату виявилася очікуваною і мала різні форми: від спроб ухилитися до вступу у колгоспи, до виголошення протесту проти політики більшовиків на селі, організованих збройних виступів проти колективізаторів. Тимчасовий відступ радянської влади на селі від планів тотального усуспільнення господарств навесні 1930 р. змінився новою хвилею репресій. У вересні того ж року ЦК ВКП (б) надіслав до національних республік директивного циркулярного листа під назвою «Про колективізацію». Згідно із закладеними у ньому вказівками Україна мала подвоїти темпи колективізації та завершити її у зернових районах республіки вже у 1931 році.
Виконання державного хлібозаготівельного плану перших років самостійного існування колгоспів виявило загальну тенденцію – вилучення зерна у масових масштабах з метою отримання коштів для проведення надіндустріалізації. Так, якщо у 1930 році збір зерна в СРСР становив 835 млн. цнт, при експорті за кордон 48,4 млн. цнт, то у 1931 – 695 млн. цнт, при експорті 51,8 млн. цнт збіжжя за межі України. Результати такої злочинної політекономії зумовили катастрофічне становище сільського господарства. Взимку 1932-33 рр. багато колгоспів та індивідуальних господарств в Україні залишилися без запасів зерна, посівного матеріалу, фуражного зерна. Примара голодної смерті прийшла в оселі хліборобів.
Дослідження істориків засвідчили, що найбільших втрат від геноциду голодом у 1932-1933 роках зазнали нинішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська і Житомирська області України. Сумна статистика втрат стверджує, що тут загинуло 52,8 % жителів, а смертність у 8-9 разів перевищувала загальноукраїнський рівень. В цілому голодомор охопив усі регіони підрадянської України. Він винищив генофонд землероба. На кращих європейських чорноземах влада виморила голодною смертю мільйони людей.
В державному архіві Кіровоградської області зберігаються документи та різнопланові матеріали, які окреслюють злочинну діяльність органів радянської влади, більшовицьких комітетів на селі, розпачливі звернення селян, котрі втратили найдорожче – родинне гніздо, сім’ю; репортажі газетних шпальт про успіхи колективізації та статті спецкорів і звіти «буксирних бригад» «з фронтів боротьби проти куркульської контрреволюції». Трагедія народу постає в цих матеріалах без одягу та прикрас. Самопожертва задля порятунку сотень наших земляків від голодної смерті ціною власної волі і власного життя і людська байдужість.
Джерело:http://bobr.kr-admin.gov.ua
Лідери ОТГ: «Не будуть заважати – допомоги просити не будемо»
Реформа децентралізації стала однією з найбільш успішних в державі, це підтверджують перші фінансові результати вже створених на Кіровоградщині об’єднаних територіальних громад. У руках їхніх керівників – всі ключі для подальшого зростання, і, по суті – доля всієї реформи, її остаточні результати.
Допомагати їм готова державна та обласна влада і спеціально створений Центр розвитку місцевого самоврядування. Минулого тижня за його ініціативи представників вже створених ОТГ і тих, хто тільки планує об’єднуватись, зібрали на регіональний форум, у якому взяли участь керівництво області, галузеві експерти, народні депутати. Мета – поділитися досвідом, відповісти на питання, обговорити проблеми та перспективи. – Ми сьогодні слухаємо громади, слухаємо людей, і тих, хто прийняв рішення, і готовий це робити (об’єднуватися, – авт.), ми будемо, безумовно, підтримувати, – зокрема наголосив голова Кіровоградської ОДА Сергій Кузьменко. Він констатує: реформа зі створення об’єднаних територіальних громад не може відбутися сама по собі, і повинна бути підтримана змінами загальнодержавного рівня – в інфраструктурному будівництві, освіті, охороні здоров’я. Ці зміни сьогодні відбуваються на Кіровоградщині.
– Прийнято рішення про те, що майже 4 мільярди буде виділено на сільську медицину, – зазначив глава області. – Я переконаний в тому, що ми з вами 25 сільських амбулаторій побудуємо – я ще раз підкреслюю, побудуємо, а не відремонтуємо. Ми придбаємо для цих амбулаторій транспорт, придбаємо як медичне, так і комп’ютерне обладнання. Ми за два роки серйозні кошти інвестували в охорону здоров’я 3 рівня, у нас сьогодні є якісна обласна лікарня, якісна дитяча лікарня, значні кошти інвестовані в станцію переливання крові, у нас є госпіталь для учасників антитерористичної операції, кардіоцентр. Нам потрібно всю систему відбудувати. Крім центральних медустанов, в останні роки по всій області ремонтували і переоснащували районні лікарні, 110 медиків отримали житло, відсутність якого часто ставало каменем спотикання для заповнення медичних вакансій на селі. Про подальші зміни в галузі, впровадження яких почнеться з наступного року, говорив нардеп Костянтин Яриніч, який працював на форумі з представниками ОТГ у секції соціально-гуманітарного розвитку. – Уже сьогодні ми з вами повинні зробити величезні кроки – у нас є договірна система відносин між пацієнтом і лікарем, є інше фінансування, яке закладається в обсязі приблизно 14 мільярдів на оплату послуг на первинному рівні надання медичної допомоги, – зокрема зазначив він. Та не медициною єдиною. На територіях створюються повноцінні опорні школи, в яких учитель математики більше не буде читати історію і фізкультуру, за 2016-2017-й придбано 35 шкільних автобусів, щоб сільські діти могли до цих шкіл дістатися безпечно і комфортно. За два останні роки на ремонтах обласних доріг освоєно мільярд тільки державних грошей. У 2018 році, за прогнозами, грошей на дороги буде більше. У свою чергу, лідерам ОТГ, на думку керівника Кіровоградщини, варто починати думати про те, як залучити на свої території приватні інвестиції.
– Щоб рухатися активніше, нам потрібно більше грошей. Їх треба заробити, – зазначив Сергій Кузьменко.
Самі представники громад, у свою чергу, вказують на те, що для залучення до них інвесторів і грошей на розвиток ще треба попрацювати державній владі, перш за все – законодавчій. Так, нещодавно обраний голова Компаніївської ОТГ Олександр Маслюков говорив про необхідність прийняття закону про управління землями – на місцях іноді просто не знають, хто зараз орендує їхні гектари. Є питання і з приводу руху перевантаженого транспорту, який руйнує не тільки свіжовідремонтовані дороги, а й житлові будинки на їхніх узбіччях – громади цю проблему не можуть вирішити на своєму рівні.
Глава Помічнянської ОТГ Микола Антошик з перших днів зіткнувся з неможливістю використання коштів на ремонт приміщень, які залишаються в державній власності. – Треба терміново розробити закон, який дав би можливість буквально протягом місяців нам передати об’єкти. У нас залізничні підприємства, які десятиліттями руйнуються, колишнє приміщення поліції, бригадний будинок вже більше 20 років стоїть у руїнах, недобудований терапевтичний корпус, який свого часу був побудований на 90% готовності, сьогодні вже в руїнах, – зазначив Антошик. Говорили і про необхідність створення на територіях ОТГ свого роду «офшорних зон» з пільговим оподаткуванням, щоб зацікавити інвесторів у створенні нових підприємств саме там – жити в місцевості, де немає роботи, мовляв, ніхто не буде, навіть якщо з лікарнями, школами і дорогами все буде в порядку. Втім, головну умову успіху сформулювала Наталія Стиркуль, голова Дмитрівської сільради, що у Знам’янському районі – тут вирішили об’єднуватися з сусідньої Макарихою, і чекають призначення перших виборів. На них чекають також у Бережинській та Приютівській громадах в Кіровоградському та Олександрійському районах, розпочато процес об’єднання територій Мар’янівської і Веселівської сільрад, які перебувають зараз в сусідніх районах – Маловисківському та Новомиргородському.
– Шість сіл у нас об’єдналися і створили сильну територіальну громаду. Якщо нам не заважатимуть, то ми і допомоги просити не будемо, – каже Стиркуль. Просити її дійсно не потрібно – статистика говорить про те, що в створених у 2017 році ОТГ власні доходи бюджетів на одного жителя зросли в порівнянні з минулим роком в середньому в 2,5 рази, а в створених раніше Бобринецькій і Маловисківській громадах – в 3,6 рази. За два останніх роки ОТГ області отримали з державного бюджету понад 54 мільйони на 56 проектів, державна ж субвенція на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад склала в 2017 році більше 19 мільйонів. Крім того, всім 5 бюджетам створених в цьому році ОТГ передбачено цілий ряд дотацій і субвенцій на загальну суму понад 158 мільйонів гривень. Гроші непогані, і те, наскільки ефективно вони будуть використані, залежить тільки від самих територій – на те вона і децентралізація…
Коли верстався номер, у Києві за участю президента України якраз проходив такий же форум, як у нас, тільки загальнонаціональний. Виступаючи перед представниками громад з усієї країни, Петро Порошенко, зокрема, зазначив: якщо в 2014 році власні доходи місцевих бюджетів становили 68 мільярдів гривень, то до кінця поточного року очікується їхнє збільшення до 171 мільярда. – В середині минулого десятиліття традиційно державний бюджет подавався з розрахунком частки місцевих бюджетів менше 30%. У 2015 році ця цифра становила вже 45%. В цьому році ми наблизилися до 50%. Саме такий баланс ми будемо тримати. Децентралізація дозволила почати ремонт і будівництво нових дитячих садків, нових шкіл, нарешті, зробити освітлення в населених пунктах, будувати нові заклади культури, дороги і робити багато інших справ, причому ключова позиція – не потрібно питати дозволу з Києва, не потрібно їздити до Києва з торбою. Ініціативні, рішучі люди, голови та депутати, які мають довіру громад, беруть на себе відповідальність і мають право вирішувати складні питання, – підкреслив президент.
Андрій Трубачев
Джерело:http://www.kirovograd.net
Зона Вільної Торгівлі між Україною та Канадою
1 серпня 2017 року почала діяти Угода про Зону Вільної Торгівлі між Україною та Канадою. Але мало хто знає, що її дія дуже обмежена. Не регламентами та нормативними документами. А безамбіційністю та боязливістю українських бізнесменів, які не готові вийти на ринки Північної Америки та продемонструвати всьому світу свій підприємницький потенціал на повну силу.
В українському суспільстві вкоренилось уявлення, що вести бізнес в Канаді дуже складно через затратну логістику, складну сертифікацію, перенасиченість ринку. Світлини поодиноких українських товарів на полицях канадських магазинів сприймаються в Україні як сенсація. Надметою вважається простий експорт товарів. Така суто технічна дія, як відкриття візи, сприймається супердосягненням. Досвідчені українські бізнесмени з капіталом намагаються використовувати офіційні ділові місії для власної нелегальної міграції в Канаду. Цим вони ганьблять Україну в очах цивілізованого світу.
В цей же час українській бізнес може зробити справжній економічний прорив! Північноамериканські партнери прагнуть до співпраці. Активно працює Канадсько-Українська Торгова Палата (CUCC), Канадсько-український проект підтримки торгівлі та інвестицій (СUTIS), багато інших проектів. В Канаді проживає велика українська діаспора, етнічні українці є серед канадських урядовців, депутатів парламенту – всі вони за нас душею.
Ми вважаємо, що зараз є чудові можливості для початку української експансії ринків Північної Америки! Для цього потрібно відчути себе впевненим та повноцінним суб’єктом світової економіки й почати поступово діяти. Перші зусилля спрямувати на доведення власної адекватності, передбачуваності, амбітності, вміння працювати в команді та зарекомендувати себе партнером, якому можна довіряти. Український бізнес має навчитись відкрито та чітко заявляти про себе, власну мотивацію та мету бізнесу. Має почати системно формувати репутацію, яка на Заході є первинною умовою для досягнення успіху.
Наша команда шукає українських бізнесменів саме з такими якостями. Їх вже чекає керівництво Зовнішньоторгівельної зони Ніагара (провінція Онтаріо, Канада), щоб сприяти виходу на ринки Північної Америки: Канади, США. Тут є можливості безмитного ввезення товарів, податкові пільги, «єдине вікно оформлення документації», організований вихід на більш ніж 600 компаній (баєри, дистриб’ютори, торговельні мережі), пакет супутніх сервісів (логістика, складські приміщення, можливість перефасування, перепакування, складання/розбирання продукції під потреби ринку Канади і США), кадрове забезпечення, доступ до фінансових інструментів.
Окрім можливостей експорту товарів, канадські партнери очікують відкриття в Канаді компаній з українськими власниками та капіталом, створення глобальних торгівельних альянсів. Зараз ми формуємо делегацію з числа амбітних українських бізнесменів для поїздки до Зовнішньоторгівельної зони Ніагара, яка запланована на початок березня 2018 року. Створено спеціальний сайт делегації: https://niagara.studyaction.ca/ На ньому є вичерпна інформація. Участь у делегації – лише один із практичних інструментів реалізації цих можливостей. Також важливо враховувати той факт, що системна співпраця з канадськими партнерами на засадах довіри неодмінно призводить до їхнього бажання інвестувати в Україну (капітал, інновації, технології). Особливо важливо це для регіонів, які в умовах децентралізації мають активно залучати нові ресурси для розвитку.
Окрім того, системне та різновекторне співробітництво з Канадою сприятиме формуванню позитивного іміджу українського бізнесу на світовій економічній арені, що значно спростить процес виходу на інші ринки світу.
Виходячи з вищевикладеного, просимо максимально розповсюдити інформацію, а також розглянути зазначені можливості з потенційно зацікавленими особами та інституціями. Зі свого боку ми готові надати більш детальну інформацію, провести практичні тематичні зустрічі тощо (для зацікавлених в практичному опануванні «базових кліше» ділової комунікації нами розроблений Export Basecamp (Експортний Базовий Табір) – інтенсивні інтерактивні тренування, максимально наближені до стандарту реальних умов).
Хочемо окремо наголосити, що сьогодні ми вже розпочали масштабну комплексну співпрацю з ЗВЗ Ніагара, яка включає формування бізнес-місій, вихід товарів місцевих виробників на світову арену, відкриття за кордоном українських компаній та виробничих потужностей, а також залучення до регіонів України капіталу найбільш прогресивних інноваційних компаній.
Тому закликаємо активно долучитись до цього перспективного процесу, адже лише разом ми зможемо побудувати економічно успішну країну, визнану на міжнародному рівні, про яку ми всі так мріємо!
Час рушійних дій настав!
https://niagara.studyaction.ca/
29 січня 2018 року в Україні на загальнодержавному рівні відзначатиметься 100-та річниця бою під Крутами, котрий для Українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію. Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму, українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві. У квітні 1918 року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України. Завдяки звитязі та сміливості українських вояків ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на кілька днів, коли тривали переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. Важливо було, аби на той момент українська столиця перебувала під контролем Центральної Ради. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
Найкраще ситуацію описав Володимир Винниченко у своїй книзі ” Відродження нації”:
«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.
Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…
Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам’ятник. З нагоди 80-ї річниці бою Монетний двір випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні.
Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.
Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.
Використані матеріали Українського інституту національної пам’яті